В понеділок діти пішли до праці, а я за майстром давай дзвонити. Словом, прибили цю поличку, все гарно і зручно. Також я поприбирала в шафці, де крупи лежали, бо моль завелася. Я все непотрібне викинула, в магазині придбала спеціальні контейнери. Та інша б раділа, але Наталя мене висварила. – Це моя хата! Я тут господиня. Ви б ще в мою шафу залізли! – Я з тих нервів ще відповіла: “Якщо там такий бардак, як на кухні, то і залізу”. Наступного дня син мене посадив на потяг

Я зробила на кухні в невістки перестановку, бо реально хотіла показати Наталі, що можна обставити своє житло так, щоб легше в ньому жилося, але чогось вона на мене образилася.

Ми з чоловіком виховали трьох синів.

Всі троє вже давно створили свої сім’ї. Живуть діти окремо, чим я дуже задоволена.

Старший мій дуже розумний. Вивчився Петро на юриста, має хороші гроші, дружину і двійко діточок, старша цього року школу закінчує.

Ліля пішла в нашу родину, також дуже розумна, всі грамоти, які тільки можуть бути, в неї є. Також онучка займається бальними танцями. Я не раз була у неї на виступах.

Середущий син живе живе в сусідньому невеличкому містечку. В невістки була квартира, ще до шлюбу, так вони й живуть і виховують синочка.

А ось молодший син одружився далеченько від нас – в Рахів його занесло. Йо-йо, як ми сміємось, коли про нього розмовляємо.
У Володі дружина працює в квітковому магазині.

В них великий будиночок, який дуже гарно обсаджений квітами. Наталя справді це любить.

Три роки тому мого чоловіка не стало. Ось з того часу я й поставила собі за мету, їздити до всіх синів по черзі. А чого б і ні? Подумала я.

Я на пенсії, чоловік на небесах, подруг як таких в мене немає.

Мені сумно одній. Старший рідко навідується, бо весь час зайняті вони, а ті два далеченько від мене, то також не часто мене балують своєю увагою.

В старшого я навіть тижня не витримала. Все щось їм було не так. То не на тій дошці рибу порізала, то не в ту тарілку перше подала. Я ж хотіла бути корисною, але цього ніхто не цінував.

Коли я в суботу з ванної вийшла і забула її сполоскати, то отримала від невістки, бо волосся багато.

Ну я ж не винна, що воно в мене густе і доволі довге. Могла б і промовчати, але це не про неї.

Забралась я від них наступного дня. Ні син ні невістка навіть не пробували мене зупиняти, що було мені дуже обідно.

Десь дві неділі я дома пробула і поїхала з запланованим візитом до середущого сина.

Тут їм ніби й подобалось, що я і готую і поприбираю коли треба. Але зачепились ми за виховання мого онука. Ну весь час він в телефоні. Навіть коли на вулицю виходить, то з друзями в якісь танчики грає.

Я їм правду сказала, що до добра це не доведе. Та невістка замість того, щоб мене підтримати, сказала не пхатися.

– Поки вас не було, в нас був мир і спокій.

Її слова явно вказували мені на двері, що я і зробила.

І ось місяць тому я гостювала у наймолодшого Володі.

Молодь по роботах. Хата велика, і все б нічого, якби був в ній якийсь порядок. В кімнатах все на купу. Гора якогось одягу. Чи брудний він чи чистий – не поймеш.

Але найбільше мене здивувала ситуація на кухні.

Ну дуже все не комфортно. Та олія, сіль чи спеції мають бути під рукою, а в Наталі треба стілець брати, щоб до них добратися. Те саме з мікрохвильовкою.

Вони її витарабанили аж на холодильник. Це ж не зручно. Внук щоб розігріти наприклад какао, стає на табуретку, а потім той кип’яток над головою несе.

Я сказала Наталі, що є рішення, кухня ж дозволяє перестановки робити.

– Тут поличку прикрутити можна і вже більше місця.

Невістка сказала, що їй і так добре.

Ну, думаю, сказала то таке.

В понеділок вони по роботах, а я за майстром давай дзвонити.

Словом, прибили цю поличку, все гарно, а головне – зручно.

Також я поприбирала в шафці, де крупи лежали. Я коли гречку виймала, звідтам моль вилетіла.

Я все непотрібне викинула, в магазині придбала спеціальні контейнери, щоб пересипати те, що ще молі не з’їли.

Та інша б раділа, але Наталя мене висварила.

– Це моя хата! Я тут господиня. Ви б ще в мою шафу залізли!

Я з тих нервів ще відповіла: “Якщо там такий бардак, як на кухні, то і залізу”.

Наступного дня син мене посадив на потяг.

Ось тепер сиджу і думаю, ну невже я така погана? Хіба якась мама хоче поганого для своїх дітей?

Як їм пояснити, що я лише хочу полегшити їм життя? Я ж до них з миром!

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!