“Від дитuнu позбудешся! І не корч із себе дуpoчку! Скажи, що ти не здогадувалася, що я одруженuй і маю дорослuх дітей?!” – кричав коханий, а потім до мене прийшла його дружина

З Віктором, вони познайомилися на виставці в картинній галереї. Галантний, симпатичний чоловік, відразу закохав у себе своєю чарівністю і манерою спілкування. Високий, яскравий брюнет, привертав до себе добродушним поглядом і посмішкою.

Марта, яка виросла в глухому селі, і не звикла до такої уваги до своєї персони. В цьому чоловікові було щось чарівне, він не був схожий на колишніх її залицяльників.

— Марта! Дівчинка моя, ось я, замерзла? — Віктор вискочив з сріблястої іномарки, з величезним букетів тюльпанів.

— Тюльпани? У грудні? — посміхнулася кароока дівчина.

— Вибач, але я ненавиджу запах троянд. Вони пахнуть дуже дешево і банально, — виправдовувався Вітя. — Що ж ми стоїмо? Я столик забронював. У кращому ресторані міста.

— Я думала, ми прогуляємося в парку … — зніяковіла Марта.

— Що ти? У такий мороз гуляти по вулиці? — засміявся чоловік. — Залиш це для прищавих романтиків!

Марта вже півроку жила в столиці. Дівчина успішно поступила в інститут і жила в гуртожитку. Вдома залишилася мати з двома маленькими братами. Марті доводилося підробляти вечорами посудомийкою, щоб хоч трохи допомагати рідним і залишати собі на життя.

— Як називається ресторан? — злякано запитала вона. Дівчина злякалася, що вона може там працювати, і співробітники видадуть її з потрохами.

— Цей ресторан заміський. Його назва навряд-чи про щось скаже тобі, — посміхнувся чоловік.

Так і почалися відносини молоденької, красивої студентки з досить дорослим чоловіком. Марта всією душею полюбила Віктора, дівчина була рада, що так легко і вдало, зустріла свою долю.

Через три місяці, Віктор поселив Марту в своїй однокімнатній квартирі, і давав достатньо грошей. Дівчина кинула підробіток, і зайнялася тільки навчанням.

— коханий, це чия квартира? Я правильно розумію, ти не живеш тут?

— Правильно. Квартира моя. Зараз я змушений жити у матері, вона хворіє … Через кілька місяців, я відправлю її за кордон на лікування. Після цього ми зіграємо весілля. Ти не проти? — посміхнувся чоловік.

— Я дуже щаслива з тобою, буду чекати з нетерпінням нашого весілля! Може, ти познайомиш мене зі своєю мамою? Я можу доглядати за нею у вільний час.

— Ні, люба. Ще не до цього. Ще встигнете познайомиться, — відмахнувся чоловік.

Марта була рада своїй удачі. Адже вона навіть мріяти не сміла, що зможе знайти собі багатого, люблячого чоловіка в столиці. Вона не розуміла тільки одного: чому сусідки сидять на лавочках, цураються її і зовсім не йдуть на контакт.

«Ну й добре, мати не дарма попереджала мене, що в місті люди зовсім інші. Вона виявилася права. Головне, що у мене в особистому житті все добре, а сусідки просто заздрять моєму щастю»- втішала себе дівчина.

Якось, Марта, відчула з самого ранку нездужання. «Напевно весняний авітаміноз» — подумала майбутній лікар. «Потрібно краще харчуватися і більше відпочивати». Але через пару днів, дівчина здогадалася в чому причина нездужання, і поспішила до лікаря.

— Не знаю, чи вітати вас? — подивилася спідлоба літня жінка лікар. — Ви заміжня?

— Ні. Але скоро ми розпишемось. Скажіть, лікарю, я вагітна? — засяяла від щастя Марта.

— Так. Вісім тижнів вагітності. Дитину залишиш? Я правильно розумію? — посміхнулася сувора жінка.

— Звичайно! Ось, Вітя зрадіє!

Марта бігла додому, та й почала роздумувати, як краще повідомити коханому цю прекрасну новину. «Через два дні у мене день народження, ось тоді і піднесу йому подарунок з сюрпризом» — раділа дівчина.

— Кохана, де будемо відзначати твій день народження? Може в ресторан махнемо? — запитав ввечері Віктор.

— Ні. Давай, вдома? Будь ласка…

— Добре, мені байдуже. Я сьогодні не буду затримуватися у тебе. Потрібно приділити матері увагу, — сказав чоловік, і пішов одягатися.

Нарешті, настала знаменна дата. Марта відпросилася з останньої пари, щоб встигнути накрити на стіл. Дівчина весь день нервувала, підбираючи слова для коханої людини. «Цікаво, як Віктор поставиться до цієї новини? Напевно, зрадіє. Адже він уже не молодий, і повинен хотіти спадкоємця … »- міркувала вона.

— Марта, зі святом! Я не став витрачати час на подарунок, ось, візьми гроші, купиш собі що-небудь, — чоловік простягнув конверт і квіти.

— Дякую! У мене теж для тебе подарунок!

— Який? — здивувався Віктор.

— Нас скоро буде троє … Загалом, я чекаю дитину. Може не будемо більше зволікати з розписом? — тихо промовила Марта.

— Що? Ти жартуєш? Яка дитина? Ми так не домовлялися! Завтра ж візьмеш гроші які я подарував, і приведеш себе в порядок! А на майбутнє, слід щось зробити, щоб не вагітніти! — розсердився чоловік.

— В який порядок? — не зрозуміла Марта.

— Від дитини позбудешся! І не корч із себе дурочку! Ти надто прекрасно все розумієш! Скажи, що ти не здогадувалася, що я одружений і маю дорослих дітей ?! — Віктор пустився на крик, і буквально почервонів від злості. — Я спати! Спасибі, відсвяткували! — сказав з сарказмом.

Марта сиділа на кухні, і лила гіркі сльози. У дівчини складалося враження, що її кинули в багнюку. Не знаючи, навіщо їй це потрібно, Марта взяла мобільний Віктора і знайшла номер телефону його дружини …

На наступний день, Віктор подзвонив дівчині.

— Ти вирішила свої проблеми? — запитав сухо.

— У мене немає ніяких проблем.

— Можеш не кривлятися переді мною. До кінця тижня, ти повинна звільнити квартиру. Тобі не подобалося безтурботне життя? Повертайся в гуртожиток!

Марта не стала слухати гидоти на свою адресу, і кинула трубку. Не довго думаючи, дівчина взяла листочок з номером телефону дружини коханця, і набрала номер. Вона не знала, як її звуть, в контактах Віктора, так і було записано «дружина».

— Слухаю! — почувся владний, приємний голос.

— Добрий день! Вибачте мене … Не знаю з чого почати … — стала заїкатися Марта.

— Мила, у мене дуже мало часу. Якщо ви хотіли записатися на прийом, то телефонуйте безпосередньо в клініку.

— Я, коханка вашого чоловіка …

— І? Що мені зробити? — зареготала жінка. Ти живеш в тій квартирі? На Туполєва?

— Так! Так ви все знаєте? Як так? — мало не плакала дівчина.

— Ти зараз там? — втомлено запитала суперниця.

— Так.

— Чекай. Я через годину буду!

Марта, тремтячими руками відкрила замок і пустила в квартиру дружину свого коханця. Гостя виглядала дуже молодо, хоч і була на пару років молодша від Віктора. Вона була з «дорогих» жінок, в яких відчувалася влада і зарозумілість.

— Ну привіт! Мене звуть Вікторія.

— Марта, — прошепотіла дівчина. Вона дивилася на суперницю, як зацькований звір.

— Марта … Красиве ім’я. Скільки тобі років, Марта, і що ти робиш в квартирі мого чоловіка? — з погордою запитала Вікторія.

Дівчина не знала, що відповісти на це питання. Закривши обличчя руками, Марта розплакалась.

— Гаразд, не реви! Він щось пообіцяв тобі?

— Так. Обіцяв одружитися, як тільки відправить свою маму за кордон, на лікування. Вибачте мене, якщо б я знала, що Віктор одружений, то ніколи б не дозволила собі зустрічатися з ним …

— Але, що ти хочеш від мене? Розлучення? — Вікторія засміялася. — Так адже він все одно не одружується на тобі. Нас, крім шлюбу, тримає ще й сімейний бізнес. Я давно знаю про цю квартиру. Цей козел, все життя мені зраджує … Ти не перша тут, та й не остання …

— Ви так просто говорите про зраду чоловіка? Вікторія, ви зовсім не любите його?

— Чесно? Зовсім! Більш того, я ненавиджу його! Була б моя воля, прямо зараз дала б йому стусана! Але, на жаль, на ньому 40% активів нашої фірми. Розлучення з ним, все погубить. Десятки років важкої роботи піде нанівець. Я не можу допустити цього, тому що цю фірму відкрив мій батько. Я не можу зрадити його довіру.

— Вчора, я сказала йому, що у нас буде дитина. Віктор накричав на мене, і наказав привести себе в порядок, тобто, позбавиться від малюка, — пояснила Марта.

— А ти? Вирішила з татуся грошей збити? — підморгнула жінка.

— Ні, що ви! Я ніколи не здогадувалася, що Віктор багатий. Більш того, він постійно економив, збирав гроші на лікування матері.

— Ось виродок! А він не сказав, що виховувався в дитбудинку, і ніколи не знав нічого про своїх батьків? Марто, скільки тобі років?

— Дев’ятнадцять.

— На рік молодша від нашої дочки … І хто він після цього ?! Більш того, ти навіть зовні змахуєш на нашу Ірину. Як він міг? Не зрозумію.

Вікторія присіла на стілець, і розплакалася. Марті стало не по собі, кілька хвилин тому, перед нею стояла гарна, впевнена в собі жінка. А зараз, Вікторія більше була схожа на нещасну, обмануту жінку.

— Заспокойтеся, будь ласка! Може водички принести? — злякалася Марта.

— Постав краще чайник, — важко зітхнула жінка.

Вікторія з Мартою, довго пили чай, розмовляючи про життя. Марта довірилася цій незнайомій, чужій жінці, і розповіла все про себе, про своє непросте життя.

— Вдома мати з братами. Мені їм необхідно допомагати. Я не зможу повернутися додому з дитиною на руках, і сісти матері на шию. І тут не можу залишитися. Скоро, мене попруть з гуртожитку, як тільки дізнаються про вагітність. Замкнуте коло якесь … — важко зітхнула дівчина.

— Стривай засмучуватися. Я допоможу тобі. Не питай, навіщо я це роблю … Просто, мені так хочеться. Та й Віктора не завадить провчити! — промовила Вікторія, взявши в руки телефон.

— Алло, Віктор? Приїжджай на Туполєва, в свою любовну шпаківню. Розмова є!

— Приїде? — злякалася Марта.

— А куди йому подітися? Приїде, як миленький. Ти нічого не бійся, сиди спокійно і мовчи.

Через хвилин тридцять, в двері боязко постукали. Марта залишилася сидіти на дивані, а Вікторія, зустріла чоловіка.

— Що ж ти своїм ключем не відчинив? Соромишся? — єхидно запитала жінка.

— Звідки ти дізналася про квартиру? Що робиш тут? Кохана, поїхали додому, це не те, про що ти подумала. Я вдома все поясню тобі, — зблід чоловік.

— Про що ти? Тут всі свої! Сідай, поговоримо …

Віктор сів слухняно на краєчок дивана, і поправив краватку.

— Це правда, що ти вирішив позбутися від своєї дитини і вигнати вагітну жінку на вулицю? Ти дійсно така низька погань? — спокійно запитала Вікторія.

— Кохана, ну як я можу? Ти віриш цій пройдисвітці?

— По-перше, я тобі не кохана. А по-друге, так. Я вірю Марті. Вона не пройduсвітка, в ній набагато більше гідності, ніж у тебе. Як ми вирішимо це питання? Я не хотіла б вмішувати в цю історію свого батька …

— Не треба нічого Павлу Степановичу говорити! Прошу тебе. Я зроблю так, як ти скажеш, — тремтячим голосом промовив Вітя.

Марта дивилася на цього чоловіка, і не впізнавала в ньому того сильного і впевненого в собі, якого вона полюбила з першого погляду. Він дивився на свою дружину, як кролик на удава. Боявся сказати зайве слово.

— Думаю, ти не проти будеш залишити своїй дитині квартиру? Прояви благородство, адже наші з тобою діти вчаться в Англії. Чим ця гірша? — з іронією сказала Вікторію.

— Звичайно, я так і хотів зробити. Марта не правильно мене зрозуміла …

— Може, призначиш їй щомісячне утримання? Як вона одна з дитиною буде? Важко …

— Так, так. Я так і хотів зробити. Марта, завтра підемо до нотаріуса, оформимо папери на квартиру. Потім відкриємо рахунок в банку, я кожен місяць буду перераховувати гідну суму.

— Дякую, — холодно промовила Марта.

— От і домовилися! Поїхали додому? — попросив Вікторію чоловік.

— Ти, їдь, милий, я пізніше приїду, — посміхнулася жінка.

Віктор швидко піднявся, і буквально вибіг з квартири. Марта з Вікторією, подивилися один на одного і засміялися.

— Серйозно ви його! На вигляд такий сильний чоловік, а боїться одного вашого погляду! Спасибі вам! — промовила дівчина.

— Не треба дякувати. Я це і для себе зробила. Захотілося хоч раз поставити його на місце! Він не боїться мене, Віктор боїться втратити ті блага, які у нього є завдяки мені. Мені пора. Ти дзвони, якщо що! — посміхнулася Вікторія.

Через сім місяців, Марта народила дочку. Тепер вона була спокійна за своє майбутнє, і майбутнє своєї дитини.

— Вас завтра виписують, — сказав лікар. — Зателефонуйте рідним, нехай привезуть речі для дитини.

— У мене тут немає рідних, — розгубилася дівчина.

— Але ж є приятелі, друзі? Зима на вулиці. Не понесете ж дочку в пелюшках!

Марта взяла в руки телефон, і набрала номер людини, яка могла допомогти їй в цій ситуації:

— Вікторія? Це Марта …

На наступний день, Марту з дочкою зустрічала Віка. Жінка купила купу рожевих кульок, і красивий конверт для новонароджених.

— Навіщо ви витрачалися? Мені потрібно було тільки ковдрочку і шапочку …

— Припини! Це приємні витрати. Тим більше, все спонсорує Віктор! — посміхнулася жінка. — Вітаю з народженням принцеси! Дуже на тебе схожа, така ж красуня!

Жінки сіли в машину і поїхали додому. Вікторія подбала, і накупила все необхідне для новонародженої.

— Марта, а ти на якому факультеті вчишся?

— На хірургічному.

— Дуже добре! У мене ж клініка пластичної хірургії своя. Підеш до мене працювати? — посміхнулася Вікторія.

— Звичайно. Тільки мені інститут закінчити треба.

— Закінчиш! Побудеш рік вдома, а потім, знайдемо хорошу няню для малятка. До речі, як назвеш принцесу?

— Вікторія!

— Серйозно?

— Так. Хочу, щоб вона була такою ж як ви, впевненою в собі жінкою. Скажіть, а чому ви возитеся зі мною? Адже по ідеї, ви повинні мене ненавидіти …

— Я вже говорила, ти дуже схожа на мою дочку. Така ж наївна дурочка. І, у нас з тобою спільний ворог, а це дуже зближує! — засміялася Вікторія.