Відчинивши двері, Ростислав остовпів, лице поблідло! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так кохав і яка завдала йому страшенного болю. Після п’яти років близьких стосунків, коли вже було заплановане весілля, Мар’яна зрадила його з двоюрідним братом

— А я і не хвилююся. Справді добре, що в айтішній компанії з’явилась іще одна жінка, бо я вже почав думати, що більше немає таких розумашок, як моя Маринка! — пестливо мовив Ростислав і поцілував кохану.

…Марина повернулася додому пізно. Чоловік не дочекався її і заснув. Уранці поцікавився зустріччю, на що дружина відповіла:

— Здається, я знайшла найкращу подругу!

— Ти ж стверджувала, що жіночої дружби не існує, — пригадав її ж слова.

— Значить, помилялася, — грайливо кинула жінка у відповідь.

Відтоді Марина все більше вільного часу проводила поза межами дому: кіно, вистави, кафешки, поїздки в цікаві місця й навіть клуби — життя жінки розширило горизонти. Ще донедавна Марина любила спокій та усамітнення, надихалася новою книжкою, малюванням чи випічкою своїх шедевральних тортів, які обожнював Ростислав. Та й до заміжжя вона не любила гучних вечірок. Від пропозицій одногрупниць «затусити» в кальянній чи в мега крутому клубі завжди відмовлялась. Надавала перевагу домашньому відпочинку, з рук не випускала ноутбук, в якому безкінечно щось вишукувала.

А тепер Марину як підмінили. Вона стала надзвичайно енергійною, по-справжньому веселою, життєрадісною, проте збайдужілою до сімейного затишку. Все менше часу приділяла чоловікові, хатнім справам, хобі. Спочатку Ростислав не виказував свого незадоволення. Мовчки сподівався, що така переміна ненадовго, що Марина втомиться від надто активного життя і все буде, як раніше…

Проте ситуація лише загострювалася. Після того як дружина прийшла напідпитку о третій ночі, Ростислав не змовчав. Марина розлютилася і заявила:

— Я — жінка, а не прибиральниця чи посудомийка! І маю право на відпочинок за межами нашого будинку! А ти лише звик до того, щоб тебе обпирали і смачно тобі готували!

Ростислав намагався заспокоїти дружину й пояснити, що він скучив, що йому просто не вистачає її. Зрештою, що така поведінка жодну заміжню жінку не прикрашає. Проте Марина трималася свого.

— Геть зіпсувала тебе твоя нова подруга! — випалив Ростислав. — Звідки вона взялася на мою голову?
Проте Марина й надалі не брала до уваги думок чоловіка. Конфлікти між подружжям не припинялися. І якось дружина повідомила, що до них завітає її подруга. Ростислава ця звістка не потішила, проте заборонити приходити гості він також не міг. І рівно о двадцятій почувся дзвінок у двері.

— Ого, яку пунктуальну подругу ти собі завела! — саркастично мовив Ростислав.

— Ти краще піди відчини двері, поки я одягаюсь! — дала вказівку Марина.

Відчинивши двері, Ростислав остовпів, лице поблідло. Такого повороту подій він аж ніяк не очікував! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так кохав і яка завдала йому страшенного болю. Після п’яти років близьких стосунків, коли вже було заплановане весілля, Мар’яна зрадила його з двоюрідним братом. Він почувався пташкою без крил.

Чого не вистачало цій дівчині? Ростислав досі не міг відповісти на це запитання і навіть не старався. Рана давно загоїлася… Він зустрів Марину й покохав її всім серцем. Ніхто, крім неї, йому не був потрібен.

Хлопець сподівався, що більше ніколи не побачить Мар’яну. І ось вона стоїть перед ним. Ніскілечки не змінилася: дрібні риси обличчя, голубі пронизливі очі, впевнений погляд…

— Ну здрастуй, коханий, — спокійним, невимушеним голосом прошепотіла Мар’яна так, ніби ні зради, ні розлуки не було. — Я довго тебе шукала, Ростику. Всі ці вісім років страждала з надією побачитися. Ти змінив номер телефону, переїхав на інший кінець країни… Я примушувала себе забути наше кохання весь цей час, полюбити когось іншого так палко і щиро. Та не змогла… Не уявляєш, скільки зусиль я витратила, щоб опинитися зараз тут, біля тебе. З болем вислуховувала історії про твоє життя з цією… І уявляла, що на її місці я… Прости мене, не дай пропасти, дозволь кохати…

Ростислав мовчки і спокійно слухав Мар’яну. Відчував, що позаду стояла Марина. На очах бриніли сльози, клубок застряг у горлі… Хлопець повернувся до дружини, обхопив її обличчя долонями й мовив:

— Не дозволю жодній сльозинці скотитися по твоєму милому личку, кохана.

А відтак звернувся до гості:

— Ти навіть мізинчика моєї Марини не варта, не була й не будеш на її місці! Я ніколи нікого в житті ще так не кохав, як її! Бувай, Мар’яно.

Автор – Соломія СТРИЖИБОВТ, “Вільне Життя”