Відколи занедужала наша мама, у нас з сестрою почалися непорозуміння. – Ти зовсім не допомагаєш, а це – наша спільна мама, – сказала мені Надія. І це при тому, що щоразу на вихідних я приїжджаю до них, прибираю у мами в кімнаті, перу одяг, купую продукти. А сестра багато років тому залишилася жити біля мами, то ж за усіма правилами, доглядати маму має вона
Відколи занедужала наша мама, у нас з сестрою почалися непорозуміння. – Ти зовсім не допомагаєш, а це – наша спільна мама, – сказала мені Надія. І це при тому, що щоразу на вихідних я приїжджаю до них, прибираю у мами в кімнаті, перу одяг, купую продукти. А сестра багато років тому залишилася жити біля мами, то ж за усіма правилами, доглядати маму має вона
Ірина і Надія раніше були дружними сестрами. Різниця у віці була невелика, тому вони спілкувалися з однією компанією, часто їздили разом у відпустку і прекрасно ладили. Жили вони у невеликому містечку разом з мамою. Їх батька давно не стало, то ж мама виховувала їх самотужки.
Жінка тяжко працювала на кількох роботах, аби лише забезпечити своїх доньок усім необхідним. Жили вони не багато, але в мирі і злагоді. Але зараз їх відносини дуже змінилися, дівчата ніби й забули, що вони рідні сестри.
Ірина вийшла заміж першою, взяла з чоловіком квартиру в кредит і з’їхала від батьків ще десять років тому. Надія також вийшла заміж, але залишилася з чоловіком в трикімнатній квартирі разом з мамою.
Обидві були щасливі, поки не занедужала їхня мама. У мами боліла спина, вона не могла встати без сторонньої допомоги, практично цілими днями лежала на ліжку. Від того її настрій був вкрай поганим, вона постійно скаржилася, що за нею не достатньо добре доглядають, ніхто не допомагає.
Це і стало головною причиною непорозуміння між сестрами Іриною і Надією. Надя, яка жила біля мами, з усіх сил намагалася їй допомогти, але мама постійно скаржилася – і те їй не так, і те не годиться. Від такого життя жінка почувала себе дуже виснаженою. Одного разу вона не витримала, і сказала сестрі:
– Ти зовсім не допомагаєш, а це – наша спільна мама.
– Як не допомагаю? Я купую їй все необхідне і оплачую візити лікарів, а нині вони недешеві. Щовихідних я приїжджаю, прибираю у мами в кімнаті, перу одяг, купую вам продукти. У мене п’ять днів в тиждень робота, а на вихідних я завжди у вас. Я вже і забула, коли у мене були нормальні вихідні.
– Ось, ти з нею тільки 2 дні, а я 5. Ти кар’єру будуєш, гроші заробляєш. А я з декрету вийти не можу, прив’язана до дому. Кожен день виконую купу справ, посеред ночі встаю не тільки до дитини, а й доглядати за хворою мамою.
– Що ти хочеш від мене, якщо я живу окремо? Мені посеред ночі до вас потрібно їхати?
– Звільняйся з роботи і доглядай за мамою. А я влаштуюся, буду все купувати і по вихідних сидіти.
– І мені всією сім’єю сюди переїжджати?
Ситуація здається нерозв’язною. Вимоги сестри є необгрунтованими. Що робити в цій ситуації – не зрозуміло. Від доглядальниці мама відмовляється категорично, а догляд за нею сестри поділити ніяк не можуть.
В цій ситуації їх обох можна зрозуміти: Надія, яка постійно живе біля мами, і справді, дуже втомилася, адже маленькі діти і хвора мама – все це дуже виснажує. Але і Ірина мало що може змінити в ситуації, що склалася. Так вийшло, що вона з сім’єю живе окремо, а мамі допомагає, чим може. То ж важко сказати, хто тут має рацію і як правильно поступити.
