– Відкрий мені свого варення, будь ласка! – До зими почекаєш! – сказав я дружині. А вже зранку моєї Олі не стало
Серце в мене крається щоразу, як бачу цвіт абрикоса… Мабуть, і досі думаю, що якби дав тоді дружині того варення — вона була б зараз жива.
З Ольгою ми прожили разом більше 50-ти років. Але ніколи я не вмів її цінувати, вважав, що вона ледача і ні на що не здатна. Бо ж поки всі жінки на фермі доярками працювали, моя Оля сиділа вдома і гляділа дітей. Це зараз я розумію, що вона в мене велика молодець: і вдома завжди все встигала, і синів чудових виховала, і сама завжди була як з картинки. А я так їй життя псував усі ці роки…
Не думайте, що це спеціально. Просто характер такий, завжди я був занадто заощадливий до грошей. У батьків постійно ні на що не вистачало, тож я ще з першої роботи всі гроші відкладав і чіпати їх собі забороняв. Сусіди, бувало, жидом мене звали, але що вони тямлять?
Оля моя ніколи нових речей не мала, носила те, що знайомі віддавали. А як зношувалось — нашивала латки, носила в ремонт. Навіть на свята одягти їй не було чого…
Але тоді для мене це проблемою не було. Єдине, що дійсно цікавило — заробити якомога більше грошей! І що зараз смішно — лежали вони весь цей час та і все. Жив я ще гірше, ніж мої батьки колись.
Отак і минули роки. Я і не помітив, що Оля моя занедужала. Якби син не приїхав — так би й не знав, що з нею щось не так.
У лікарні сказали, що шансів врятувати дружину немає — злоякісна пухлина дібралась до мозку. Не повірите, але і це мене не змінило…
Було тоді літо, я тільки зібрав абрикоси і зробив з них варення. Ще воно навіть настоятись не встигло, як Оля вже його попросила.
– Так мені того варення хочеться. Принеси баночку, будь ласка, — сказала вона мені.
– Ти що? Яке варення? Зараз же літо, що ж ми взимку їсти будемо? Потерпи ще кілька місяців, а там уже й відкриємо, — відповів я, навіть не підозрюючи, що вже наступного ранку прокинусь вдівцем.
Оля пішла уві сні, варення стало її останнім бажанням, яке я, через свою скупість, виконати відмовився. На поминках, замість цукерок, роздавав варення з абрикос. Але кому вже до того було яке діло..?
Життя пройшло, у всьому я собі відмовляв, грошей тепер багато маю… А нащо вони мені? Чую, і сам скоро за дружиною піду…
Напишіть нам в коментарях
