Вона готова була йому «ноги мити і воду пити», аби взяв за дружину: – Та від нього тліном тхне! Молода коханка звела в могuлу. Був він зовсім не старий чоловік, міг би ще пожити

– Ну, а заміж як? Що слабо? Подивися он на Михайлича, чим не жених файний? – Уже цілу годину троє дорослих чоловіків, розважаючись від нудьги, розігрували молоденьку, смішну дівчинку, покоївку пансіонату, де вони відпочивали. Худенька, довгонога, з веснянками, розсипаними на обличчі, вона дивилася на них, як на «небожителів». В їхньому селі таких мужиків не було.

– А що, я згодна, -казала вона. Джерело

– А років-то тобі скільки?

– Вісімнадцять вже.

– А чи не брешеш? А то з законом у нас строго.

Їх смішило в ній все: її вид, наївність, недосвідченість. Вони голосно реготали. Вона, дивлячись на них, теж хихотіла, смішно зморщивши кирпатий носик, постійно поправляючи неслухняну, руду прядку ріденького волосся. Пересміявшись досхочу, вони розійшлися. Чоловіки жартували, але дівчина прийняла все всерйоз. Їх слова запали в душу, запалили в ній вогник надії. Вийшовши з душу в одній пов’язці на стегнах з рушника, Микола побачив вчорашню дівчину, що сиділа на його ліжку.

– Ти як сюди потрапила? Геть звідси.

– Я кави вам принесла, – Раїска боязко стиснула ноги.

– Навіщо мені каву.

– Хочете, я вам масаж зроблю?

– Іди, давай. Хто тебе сюди кликав?

Він сів у крісло, легким рухом відкрив пляшку пива, сьорбнув з неї.

– Ти ще тут?

Тепер щовечора вона потайки пробиралася до нього в номер і терпляче чекала його. Він приходив пізно вночі, від нього пахло спиртним, але це її не бентежило, вона готова була чекати його нескінченно. У ліжку, вона старалася і не просто намагалася, а працювала в поті чола, щоб догодити Миколі. Потім, лежачи поруч з ним в ліжку, вона гаряче шепотіла йому у вухо.

– Я тебе люблю. Ніхто не буде так любити тебе. Ти не пошкодуєш. Доля нас не дарма зв’язала. Я все для тебе зроблю! Вона готова була йому «ноги мити і воду пити», аби взяв за дружину.

Він, слухаючи її, дивувався, невже його ще можна любити? Він давно забув, що це таке. Його, дорослого мужика, все розчулювало в ній: худеньке, беззахисне тіло, тонкі руки, що обіймають його, ніжні губи, які тільки шепочуть в вухо.

– Така молода, – думав він, – і що вона в мені знайшла? Адже мені скоро п’ятдесят стукне.

Повернувшись з пансіонату, як не намагався, але забути її він не міг. Повертаючись додому після роботи, біля заповітного повороту, як йому здавалося, кермо саме повертало машину ліворуч. Його тягло туди, як магнітом. Вона завжди чекала його. Тепер, задовольнивши його, дівчина шепотіла на вухо зовсім інші слова – наполегливо вимагала, щоб він одружився на ній, адже вона чекала від нього дитину.

– У мене сім’я: дружина, син. Як вони без мене? – виправдовувався він.

– А що син? Він уже дорослий, не пропаде, сам собі повинен дорогу в життя пробивати. А дружина нехай йде працювати, пожила панею. Досить тобі на них спину гнути.

Поступово і наполегливо вона набувала влада над ним, навіть стала розпоряджатися їхнім сімейним бюджетом: підказувала йому, куди витрачати гроші, кажучи, що вистачить їх балувати – пора і для себе пожити.

Незабаром в його родині почалися скандали, дружина відчула, що чоловік зраджує їй. Вона влаштовувала йому сцени, плакала, вимагала пояснень. Він мовчав, винувато зітхаючи. Тільки у Раїски він знаходив утіху, тільки вона шкодувала і співчувала, розуміла, як йому важко доводиться, вчила, що відповідати дружині.

Він довго приховував від друзів свій роман, розумів, як вони поставляться до його вибору. Але одного разу, зважившись, заявив їм, що він розлучається і незабаром збирається знову одружуватися.

– Скажи, хто ця щасливиця?

– Побачите, – ухильно відповів він.

Друзі побачили наречену тільки в РАГСі і від подиву довго не могли прийти до тями, не вірячи своїм очам.

– Ти з глузду з’їхав! Ти подивися на неї! Твоя дружина, якщо скине кілограм двадцять, набагато цікавіше цієї «замухришки». Скільки дівок красивих навколо, а ти на кого дружину проміняв?

– Я доведу всім, що вони помиляються, – вперто думав він, – мене ніхто так не любив, як вона. Дружина тільки гроші вимагала, все їй було мало. Нехай Раіска- не красуня, зате любить мене. Я з неї ще таку красуню зроблю, що всі позаздрять мені. Тоді чоловік щиро вірив, що дівчина любить його.

У розпал весілля подзвонив син.

– Мати в лікарню поклали з серцевим нападом. Це ти через цю плюгавку нас кинув? Ненавиджу тебе! Ти мені більше не батько!

Після весілля сусідки, що сидять на лавочці біля під’їзду, дивлячись на їх пару, несхвально хитали головами.

– Дурні – мужики! Аби молода! На кого дружину проміняв. Худа, кривонога, сутула, ну просто мимра.

Але Раїска не звертала уваги на їх косі погляди, вона була щаслива, тому що домоглася свого – стала заміжньою жінкою. Беручи чоловіка під руку, вона гордовито випрямляла свою худеньку спину, і, наскільки дозволяв її маленький зріст, дивилася на всіх зверхньо. Тепер вона могла дозволити собі багато чого. Кожен день міняла наряди, і відсутність смаку не бентежило її. Особливою прuстрастю були капелюшки, такі ж безглузді і позбавлені смаку, як вона сама. Микола, дивлячись на неї, тільки посміювався.

Як і обіцяла, молода дружина нарoдила йому одного за іншим двох діточок, таких же руденьких і кирпатих. Після полoгів Раїска поправилася. Але повнота якось нерівномірно розташувалася на її тілі: сильно округлилося обличчя, серед товстих, рожевих щік зовсім «потонув» маленький носик. Під з’явився великий живіт, але як і раніше худими залишалися сідниці і жилаві, кривуваті ноги.

Вони були абсолютно різними людьми, що живуть під одним дахом. Але Миколи це цілком влаштовувало. Молода дружина нічого від нього не вимагала, не “пиляла», як колишня дружина. Вона завжди намагалася прислужитися йому, догодити. Але одного разу сталося непередбачене.

Невдало вклавши всі гроші, фірма, де працював Микола, збанкрутувала. Він, як і всі співробітники, виявився без роботи. Спочатку, не втративши надію, він шукав роботу, але поступово почав розуміти, що вік не дозволяв йому знайти роботу за фахом – йому пропонували тільки некваліфіковану, низькооплачувану працю.

Одного ранку, збираючись на пошуки роботи, він відчув печіння в грyдях. Біль розросталася, в очах потемніло, без свідомості він повалився на підлогу. Отямився чоловік в лікарні. Лікарі констатували – інфaркт. Раїска кожен день відвідувала його, але він став помічати, як поступово наростало в ній невдоволення і роздратування.

Після виписки з лікарні Микола відчував слабкість, не хотілося вставати з ліжка. Хотілося відпочинку, спокою. Але він змушував себе встати, тому що відчував відповідальність за свою сім’ю, маленьких дітей. Совість мучила його, він не знав, чим їм допомогти.

Микола, як і раніше шукав роботу, але роботодавці, дивлячись на його виснажене, землистого кольору обличчя, хворобливу худорлявість не погоджувалися брати навіть на низькооплачувану роботу. Від відчаю знайти хоч яку-небудь роботу у Миколи опустилися руки. З розгубленим виглядом він сидів біля телевізора, але те, що відбувалося на екрані, його не цікавило. Чоловік розумів, яким тягарем став для своєї сім’ї.

– Сидиш, «Мухтар», вставай, шукай роботу, чим я дітей буду годувати? – не приховуючи ненависті, кричала на нього Раїска. Тепер їй не потрібно було прикидатися, догоджати йому, віддано заглядати в очі. Роками стримуване терпінням невдоволення прорвалося назовні. Не соромлячись, вона називала його тільки «Мухтаром». Чоловік дратував її, вона весь час кричала на нього, вимагала грошей. Від злості на шиї у неї роздувалися жили, рідкі кучерики тряслися в гніві.

Зрештою, роботу довелося шукати Раїсці. Не маючи ніякої професії, вона абияк змогла влаштуватися двірником. Приходячи з роботи додому, і, дивлячись на сидячого біля телевізора чоловіка, вона тряслася від злості.

– Чого розсівся, «Мухтар», підбери ноги, чого розвалився, ні пройти, ні проїхати. Хоч би пожерти чого-небудь зварив, в квартирі прибрав. Нема від тебе ніякого толку, – кричала вона, сьорбаючи з каструлі холодний суп.

З ранку на роботі вона кипіла, як розпечений самовар, трясучи в двірницької відрами і лопатами.

– Так, вистачить гриміти! Угомонись, – говорили їй товаришки, розливаючи по стаканчиках горілку, – сідай, перекусимо перед робочим днем.

Знову твій «Мухтар» тобі не догодив? Цікаво, Раїска, чому ти свого мужика «Мухтаром» кличеш?

Випивши з стаканчика горілку, закусивши бутербродом з ковбасою, вона стала детально розповідати подругам, чому називає чоловіка «Мухтаром».

– «Мухтар» він тому, що весь заріс сивим волоссям: на спині, плечах, грудях. Скрізь, крім лисини. З носа, вух, брів стирчать сиве волосся, – розповідаючи, вона пересмикувала плечима від огиди. – І смердить від нього тліном, – ікнувши, закінчила вона свою розповідь вже зовсім n’яна.

– Як це? – з подивом перепитала її наймолодша.

– А ось вийдеш заміж за старого, дізнаєшся. Він мені все життя занапастив.

Додому вона прийшла пізно. Микола тривожно прислухався: «Знову n’яна». Останнім часом він став побоюватися Раїски – n’яна, вона ставала шаленою. Справитися з нею у нього не вистачало сил.

Незабаром Микола пoмер. Не витримав, видно, ненависті своєї молодої дружини. Був він зовсім не старий чоловік, міг би ще пожити.

Владлена Денисова