“Вона нам набридла, в садочок приводимо, щоб не заважала”: про дитину забули і телефони на тиждень вимкнули

У дитячому садку вихователем я працюю вже 15 років. І на своєму досвіді багато вже побачила. І бачила як діти самі приходили в садок, і як вони накидалися на їжу, як ніби їх вдома не годують.

Але таке трапляється не дуже часто. Але останній випадок перевернув все всередині мене, таке я бачила вперше. Джерело

Півроку тому в групі з’явилася нова дівчинка, дуже гарненька, ласкава, золото, а не дитина. Але вона мало кого підпускала до себе, як ніби боялася чогось. Я змогла знайти до неї підхід і ми стали з нею хорошими подружками. Для неї я була просто Аня.

Батьки у дитини, звичайно були, але турботою і любов’ю дитину не оточували. Їм більше подобалося веселитися, вони тому й приводили дочку в дитячий садок, щоб вона не заважала їм вдома.

Кілька разів вони просто забували дівчинку в садку, мені було боляче дивитися як вона сидить одна в роздягальні садка, в маленькій пошарпаній курточці і шапочці з бубонцем … Сльози наверталися і я забирала її до себе додому. А батьки могли згадати про неї тільки через тиждень. Дзвонити їм намагалися, але номера були не доступні.

Я намагалася з ними розмовляти, тобто з батьками дівчинки, але все було марно. Вони прямо мені в очі говорили, що вона їм набридла і тільки заважає. Це було дуже гидко чути.

Тепер я збираю документи, хочу забрати дівчинку собі, своїх дітей у мене немає, чоловіка, на жаль теж, розумію що шансів у мене дуже мало, але я не здамся. Я дуже боюся за цю дитину.