Вона залишила йому сина і пішла. Він чекав її 8 років, а потім зустрів і ледь стpuмався

Він завжди був поруч і завжди любив її. Вона була вітряна і примхлива. Змінювала чоловіків як рукавички. Закохувалася, тікала, ридала, сміялася до бoлю.

Ураган! Сама буйна, сама непередбачувана, найбезпосередніший жінка на світі.

Вони дружили вже 7 років. І ось, вона дала йому шанс. Тепер вони були разом.

Він був сам не свій від щастя. Носив кохану на руках. Робив сюрпризи, дарував подарунки, кожен день зізнавався в любові і обсипав компліментами.

2 місяці – і він їй набрид. Вона втекла. Як завжди.

Він встиг вивчити її від і до. Було бoляче, але він чекав. І вона повернулася.

Вона тікала ще не раз – і поверталася. Без тіні жалю, без каяття. Просто приходила додому, кuдалася в його обiйми. І вони знову були щасливі. На тиждень-місяць-два.

Через рік вони дізналися, що стануть батьками.

Він був щасливий, вона налякана.

Він в черговий раз опустився перед нею на коліно і запропонував свою руку і серце. Вона в черговий раз відмовила. Він стерпів. Як завжди.

Скоро з’явився малюк. Син. Він став батьком, а вона – було складно назвати її матір’ю. Вона також йшла – приходила. Материнство не принесло їй щастя, не зроби її відповідальною або надійної. Вона була все тією ж.

Він справлявся один. Він впорався і тоді, коли вона пішла на зовсім.

Вона нічого не сказала, не забрала речі і малюка. Просто вийшла за двері – і не повернулася.

Він пробував її шукати, але безуспішно.

Син ріс. Вони готували вранці смачні каші, а вдень корисні супчики. Вони ходили на майданчики, виїжджали у вихідні за місто. Вони читали цікаві книжки і малювали звірят восковими крейдою.

Він був щасливим батьком, але, уклавши малюка спати, опускався в крісло і думав про неї. Він любив її і чекав її, як завжди.

Минуло 8 років.

Батько з сином вийшли з дому – біля під’їзду стояла вона.

Нічого не кажучи, вона кuнулася до нього на шию. Як же хотів він обійняти її у відповідь! Як хотів взяти на руки, розцілувати але стримався.

– Іди, будь ласка.

Вона відскочила. Він пильно подивився на неї. Щось в ній змінилося, але що? Він взяв сина за руку, і вони пішли геть, не обертаючись.

Він знав, що вона піде, як завжди.

Вона не пішла. Коли батько і син повернулися з прогулянки, вона чекала їх на лавці біля під’їзду.

Вона мовчки увійшла додому. І більше не йшла.

Вона залишилася собою: скaжена, яскрава, трохи бoжевільна. Вона нічого не розповіла, але змінилася. Може, стала щасливою, дуже старалася бути дбайливою, ніжною, ласкавою. Дуже намагалася бути хорошою мамою.

Через рік вони одружилися. Через два – з’явилася їхня донька Каріна.

Вони разом. Вони щасливі.