Вони були знайомі всього день. Наступного ранку вони відвезли у РАЦС заяву, того ж вечора познайомилися з батьками Ольги, а наступного дня поїхали до Мінська знайомитися з родиною Степана. Через місяць щасливі молодята стали чоловіком і дружиною, а ще через дев’ять – батьками
З кав’ярні Ольга вийшла засмученою. Знову Яна почала вихвалятися черговим перстеником, який подарував коханий.
– Три більші діаманти і чотири – малесенькі, – говорила вона, показуючи руку, на середньому пальчику якої виблискувала прикраса. – Уявляєте, я прокидаюся, а біля мене – букет тюльпанів, поміж листочків якого була коробочка з прикрасою! А тільки-но вийняла і стала оглядати, аж тут Мирослав заходить із двома філіжанками ароматної кавусі і свіженькими круасанами.
– Пощастило ж тобі, – ледве приховуючи заздрість, мовила Орися. – А мій, дівчата, тільки й дивиться, щоб йому приготувати, під носа усе поставити, а тоді прибрати. Ще й фиркнути може – то надто гаряче, то не достатньо посолено. А квіти для мене – це щось зі сфери фантастики.
Оля, тихо зітхнувши, промовчала. Та й що вона могла сказати, коли у свої 35 була одна-однісінька у великій, гарно обставленій квартирі, яку батьки подарували на 30-річчя?!
Збираючи сумку, Ольга поклала спечений кекс, який так любить бабуся, медикаменти, які традиційно привозить їй кожного місяця, пачку чаю дідусеві, солодощі та інші смаколики. Сівши за кермо, рушила за місто – в напрямку того чарівного села, у якому пройшло її дитинство і в якому її й нині чекають.
– Зараз бабуся обійме мене, поцілує, – подумала вона і усміхнулася. – А тоді дідусь скаже, що я схудла. Потім прибіжить Тузик. Буде лащитися і випрошувати кісточки – от звідки він знає, що я кожного разу везу йому їх? Повечеряємо і…
