– Все-таки, ангели існують. Просто крил не мають, – подумала старенька жінка, коли побачила знайомого чоловіка

Старенька бабуся продавала біля дороги хустини та носки. Ось проїхала перша машина, друга, десята, але ніхто не зупинився. Однак, не може просто так піти та покинути – треба хоча б одну пару продати. Вже почався невеликий сніг та повіяв вечірній холод.

Аж раптом біля неї стала велика іномарка чорного кольору. З салону вийшов чоловік, років 40 на вигляд. Тримав дорогий айфон останньої марки та товстий гаманець.

– Пані, яка вартість ось такої хустини?

– 50, за 40 віддам…

– Чому так дешево? Бачу, що це ручна робота.

– Ох, синку, просто віддаю за безцінь, щоб мати хоча б якусь копійку.

Незнайомець видихнув, оглянувся на дорогу – автівки мчали з такою швидкістю та ніхто не помічав цю милу та приємну бабусю.

– Тоді давайте мені всі шкарпетки та хустини. І не за 40, а 50. Будуть родичам та колегам по роботі такі гарні подарунки. А ви далеко живете?

– Моя хата за тим поворотом.

– Тоді сідайте в машину, я вас довезу. Пізно, бачу, що біля дороги навіть ліхтарів нема. Ви ще й у легенькому пальті та чобітках. Не бійтеся, я вас не вкраду. Та і який злочинець спершу купує шкарпетки, а потім викрадає літню бабусю.

Він ввімкнув підігрів сидіння та пічку, за руку посадив бабусю та защепив паском. І у дорозі розговорилися:

– А де ж ваші дітки? Невже поїхали столицю підкорювати, бо у селі не хотіли залишатися?

– Ні, синку. Бог їх до себе забрав давно, 20 років вже минуло. Чоловіка давно не стало, тільки ось фотографії у альбомі зберігають про нього пам’ять. Ходжу на могили, молюся за їх упокій. Але не розумію, чому Бог досі мене на цій землі тримає. Мені вже майже 80, ні сили, ні радості нема. Ось єдине заняття – в’яжу з вовни шкарпетки, щоб мати хоча б якісь гроші на ліки.

Чоловік притих, думками поринув у своє дитинство. Він народився не у багатій родині, бувало, що на вечерю була тільки ложка пісної гречки. Але його старенька бабуся знала, як підняти йому настрій – цікаві казки, легенди та пісні. Як її ніжний голос присипав, а пухкі руки міцно обіймали та заколисували.

– Ось, зупини, тут вийду. Бо далі нема дороги, ніяк не приїдеш. Спасибі тобі, синку!

Старенька повільно покрокувала до хатини. Він помітив, що паркан покосився та ледь тримається, на даху більше дірок, ніж черепиці.

А зранку бабуся прокинулася, бо хтось стукав у віконце. Під парканом стояв той чоловік.

– Синку, а що ти забув? Не сподобалося мої шкарпетки? Хочеш товар повернути?

– Ні, бабусю, я вам дещо привіз!

Старенька вийшла на поріг та відкрила браму. А чоловік тримав у руках декілька пакетів з ліками, продуктами та теплим одягом.

– Ну це все на перший час. Через годину до вас приїде робоча бригада, перекриють вам дах. У вас гаряча вода є? Бо вони ще привезуть котел, вмонтують, щоб гаряча вода була.

Бабуся відчула, як по її щоці пробігла сльоза щастя. Вона тремтячими руками обійняла чоловіка. З серця розливалося по всьому тілі тепло. Ні, вона ще поживе на цьому світі. Все-таки, ангели охоронці існують, просто у них крил нема.

Ви погоджуєтеся з такою думкою? Допомагаєте стареньким людям?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!