Я думала, що пенсія – це період, коли можна подбати про себе, але помилялася. Діти влаштували мені “заслужений відпочинок”…

Після того, як я вийшла на пенсію, розпочалась повномасштабна війна, і моє життя перестало видаватись веселим і безтурботним.

В той момент я вирішила, що буду жити моментом і ні в чому собі не відмовлятиму. Я старалась бути багато на свіжому повітрі, відпочивати, спілкуватися з друзями та робити покупки для себе.

Через деякий час, мій син з невісткою потішили мене новиною — зовсім скоро я стану бабусею. Я була надзвичайно щаслива, повна сил, аби нарешті бавити маленьких онуків.

Впродовж періоду вагітності моєї невістки Ольги, я мріяла та уявляла собі, якою крутою бабцею я буду. Як буду забавляти онука різними забавками, купуватиму смаколики, проводитиму багато часу з немовлям, і моє життя більше не буде сірим та нудним.

З народженням онука так і сталося. Діло дійшло до того, що в мене не залишилося жодної вільної хвилини для себе.

Спочатку діти залишали онука мені на вихідні, а потім я няньчилась з малюком з 8 ранку до 7 вечора мало не щодня. За кілька місяців я себе зовсім накинула, в дзеркало навіть страшно було глянути: сиве волосся, синці під очима, втомлений погляд… Про стан здоров’я я взагалі мовчу.

Зрештою, я не витримала — наважилася на серйозну розмову з дітьми:

–  Сину, я розумію, як вам важко, але і я в цілодобові няньки до вас не наймалася! Майте совість!

Ніби дійшло, от тільки рано я тішилася.

Я дізналась, що Ольга вагітна вдруге, і я прекрасно розуміла, що невістка знову почне мене використовувати, давити на жалість.

Але я дала собі обіцянку, що із другим онуком так не буде — я почну шанувати себе і свій час. Я можу сидіти з онуками у разі  непередбаченої ситуації, але на постійній основі ні в якому разі.

Я люблю своїх дітей та онуків, але здоров’я і нерви у літньому віці мені ще потрібні.

Як пояснити це своїм дітям так, щоб вони мене зрозуміли та в майбутньому не тримали на мене зла?

Що порадите жінці?