Я й уявити не могла, що невістка покине мого сина через його найкращу подругу Віру. Я могла заприсягтися, що між ними нема ніякої любові. Я ще й невістку в тому переконувала.
– Що ти вічно губу закопилиш, як вона приходить? Ти дружина, а не вона. Якби між ними щось було, то вони б давно могли одружитися.
Я Віру знаю з маленької, бо не раз наші діти разом на вулиці бавилися, далі в садок в одну групу ходили і в школу. коли Віру дівчатка задирали. То мій Сашко одразу ставав на її захист і їх називали «нареченим і нареченою», але діти на те не звертали уваги. Та я б у не проти була, якби Віра стала мені за невістку, бо я її знаю, я її люблю.
Але не склалося в них нічого з Сашком і не можу сказати чи щось і було. Сашко хлопець видним зробився, в випускному класі підтягнувся, змужнів, чисто тобі кавалер. Дівчата йому проходу не давали, а він все з Вірою то на бокс, то на уроки гітари і все щось шушукаються та регочуть з одного й того ж.
А далі вже бачу, що Саша, то одну, то іншу дівчину до нас водить, доки я на зміні. Я пробувала Вірі натякати, що пора їй братися за голову та переводити дружбу в інше русло.
Але чи то вона мене не розуміла, чи не хотіла розуміти, але вона й далі дружила і все.
І ось привів Сашко Інну, дівчинка хороша і нічого й не скажеш, але вже така ревнива, що край. Варто лише Вірі в хаті з’явитися, як вона дується, бо Віра з Сашком на дивані фільм нецікавий для неї дивляться та й регочуть, а вона має на кухні їсти готувати.
Я з сином говорила, але він теж вдавав, що Інна перебільшує і Віра просто друг. Коли у них дитинка з’явилася, то я думала, що все налагодиться, але й тут впхалася Віра: то їй треба щось з меблями допомогти, то зустріти з потяга, то відвезти в іншу область… І все те Сашко робив з радістю, а те, що вдома його дружина і дитина, то якось не рахувалося.
Ось тоді Інна й вирішила поговорити з Вірою відверто і пішла до неї, а дитину залишила на мене. Я вже не знаю, що там їй Віра наговорила, але вона прийшла додому темна, мов хмара і почала збирати речі.
– Ти чого?, – кажу я їй, – Та між ними нічого немає, твої ревнощі тільки додають Сашкові певності в тому, що Віра за тебе краща.
– Я знаю, що між ними нічого нема, – тихо сказала Інна.
– Ну от бачиш. Ти ж їй віриш?
– Так, вірю.
– Тоді розпаковуй валізи і заспокоїмося, – з полегшенням сказала я.
– Ні, я не буду більше жити з чоловіком, який дуже вдало прикривався дружбою із жінкою аби гуляти!
І вона почала розказувати, що Віра їй зізналася, що вона не так часто бачиться з моїм сином, як той те подає і що він просив її казати на питання щодо його місця перебування, що він у неї.
– Розумієш, ми друзі і так було змалку, що один за другого горою, – каже Віра Інні, – тому я нічого тобі й не казала. але зараз у вас маленька дитина і я вважаю, що мій друг веде себе неправильно, про що йому не раз казала. Якщо йому дорога дитина, то він має вернутися в родину.
І по всьому. Інна вже кілька місяців живе у мами, а я не бачу онука та часто, якби того хотіла. Синові взагалі, видається мені, байдуже, що відбувається, він собі живе своїм життям. Віра до нас не заходить, видно вони в цьому питання таки нарешті мають різні погляди. Але от я маю на Віру око – чого вона все розповіла Інні?
Кому того треба було? Що вона доброго зробила, адже тепер всім недобре?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
