Я не зміг зрозуміти свого племінника, то в чому я можу звинувачувати сторонню людину, яка не готова чи не хоче брати відповідальність за чужих дітей!?
Не назву своє сімейне життя зразковим. Ми з дружиною завжди були як пес з котом, хоч і живемо в громадянському шлюбі. Не роз’їжджалися, бо як зазвичай це і буває – нас тримали діти. Їх у нас троє – старший ходить в школу, і двоє близнюків – в садочок.
У соціальних мережах у мене стоїть “не одружений”, що дуже дивує усе моє оточення, але то є моя справа, бо фактично ми ж не одружені. Інколи мені пишуть жінки з наміром познайомитися. Та всі вони “тікають”, коли чують, що у мене троє дітей. Все ж одного разу у мене зав’язалася розмова з однією персоною, і справи йшли досить добре. Проте вживу все вийшло не так. Як вияснилось, жінка думала, що мої діти вже дорослі та живуть окремо. А няньчити дошкільнят, аж ніяк не входило в її плани, що безумовно мене дуже обурило.
Та добре подумавши, я зрозумів, що мої діти не зобов’язані подобатися всім!
Моя сестра цьогоріч з чоловіком поїхали на заробітки в Чехію, тому вони попросили доглядати за їхнім сином поки їх не буде. Ми з жінкою були не проти, син вже повністю самостійний одинадцятирічний юнак. До того ж з моїми дітьми він був дуже близький, як і я з сестрою.
Все йшло добре, до певного моменту. Поки мої діти не почали запитувати у Матвія дозволу взяти ті чи інші ЇХНІ ВЛАСНІ іграшки. Їжу ми тепер готували вдвічі частіше, бо парубок їв за трьох, ну але це нормально, такий період. Та було дещо ненормальне – це його примхи. Якщо ти їх не виконував, то тебе чекала істерика, зупинити яку можна було лише кількома способами: похід в МакДональдз, вечір відеоігор або ж вечірка з його друзями.
При усьому моєму бажанні стримати свою обіцянку сестрі – я не міг. Він просто неадекватний підліток. Я переконував себе, що це просто такий вік, що для нього наш дім – це нове середовище, найрідніших його людей – батьків, немає поруч, але сльози моїх дітей говорили про інше.
Ми з жінкою вирішили подзвонити сестрі.Вибачились, сказали все як є та попросили, щоб хтось з них все-таки повернувся на Батьківщину і був з сином. Реакція сестри мене здивувала. Вона не була схвильованою чи злою, ні! Лиш посміхнулась і сказала, що ми ще молодці, що стільки часу протрималися.
Ну і повертаючись до жінок в моєму житті. Я зрозумів, що прийняти трьох чужих дітей можливо, але зрозуміти їх – дано не кожному. Я не зміг зрозуміти свого племінника, то в чому я можу звинувачувати сторонню людину, яка не готова чи не хоче брати відповідальність за чужих дітей!?
