Я носила вже чималенький животик, ми з Платоном дуже чекали нашого маленького первістка! Я дуже добре пам’ятаю той день, я була записана на останнє узі, а до цього не було видно, кого ми чекаємо, малюк відвертався весь час. І ось нарешті пощастило! “Дівчинка у вас буде, чудово, здоровенька!” – посміхнувся лікар. Платон одразу вибіг з кабінету, у мене бризнули сльози. Ні він, ні його родичі не бачили в дівчинці, якій було всього кілька місяців, ніякої схожості з татом. Але коли у його мами був день народження, мій чоловік наполіг, щоб ми пішли до неї як сім’я
“Дівчинка у вас буде, чудово, здоровенька!” – посміхнувся лікар. Платон одразу вибіг з кабінету, у мене бризнули сльози, бо тоді я ще не знала, чим це обернеться.
Зараз просто з сумом можу сказати, що ніколи б навіть не подумала, що людина, яку я знаю і люблю майже 5 років, виявиться мені настільки чужою і не рідною. А я ж так була впевнена: ми з Платоном завжди будемо разом: все було дуже добре, навіть сторонні люди хвалили нашу пару на вулиці.
Але все в минулому. І тепер мені взагалі незрозуміло, чи зможу я ще колись розпочати стосунки з кимось іншим. Минуле все ще тяжить наді мною і вдіяти з цим я нічого не можу.
Між мною і хлопцем з ливним імям – Платон – сталося кохання, можна сказати, з першого погляду. Ми просто зустрілися одного разу на вулиці. Він усміхнувся і запросив мене прогулятися. А я просто не змогла відмовити його виразним очам та глибокому голосу.
А потім закрутилося. Мінусів у ньому я взагалі ніяких не бачила: гарна робота, відсутність шкідливих звичок, привабливий зовнішній вигляд. Навіть його друзі мені подобалися якийсь час! Все було, як у казці.
Весілля наше було також чудовим. Свято наших мрій, свято життя, на якому ми дали обітниці один одному у вічному коханні. Це було незабутньо. Крім того, дякувати Богу, у нашій родині фінансове питання не було гострим. Тож ніяких кредитів ми не брали і зі спокійною душею могли дозволити собі відлетіти у весільну подорож на кілька тижнів.
Це все я розповідаю вам для того, щоб ви просто зрозуміли, яке життя в мене могло бути.
Якби не моє подальше рішення. Звичайно, ми з Платоном думали про дітей. Адже обоє вже дорослі і серйозні люди, сім’ї потрібно рости та розвиватися. А Платон, як він завжди казав, любить дітей. Але хотів він, на жаль, лише хлопчика. Вірніше, був упевнений, що в нього може народитися лише син.
в його родині по батьківській лінії кілька поколінь народжувалися лише хлопці. Та й братів у Платона аж аж три. Ось він і розраховував виховувати сина, своє продовження. І навчити його всім своїм чоловічим премудростям.
Я й сама була не проти сина. Хоча, якщо чесно, для мене це питання було не настільки важливим. Я носила вже чималенький животик, ми з Платоном дуже чекали нашого маленького первістка! Я дуже добре пам’ятаю той день, я була записана на останнє узі, а до цього не було видно, кого ми чекаємо, малюк відвертався весь час.
І ось нарешті пощастило! “Дівчинка у вас буде, чудово, здоровенька!” – посміхнувся лікар. Платон одразу вибіг з кабінету, у мене бризнули сльози, бо тоді я ще не знала, чим це обернеться. але саме з цієї миті наша сім’я почала руйнуватися.
Я не зрозуміла одразу, в чому справа, але брати мого чоловіка, як і його друзі, почали на мене косо поглядати. Раніше мене треба було благати, щоб я погодилася прийти до них на тусовку. А тепер вони явно давали зрозуміти, що самі не бажають моєї присутності. Це було видно, але прямо, звісно, ніхто нічого не говорив.
Платон теж почав поводитися якось прохолодніше, а потім, наодинці зі мною, вдома все розповів. Він і його близькі вважали, що дитина могла бути не від нього. Адже “на це все вказує”.
А скільки часу ми з’ясовували стосунки упродовж наступного часу – це словами не передати. Мій чоловік наче розум загубив. Я доводила і доводила йому, що наука на моєму боці. І начхати, скільки в нього братів і скільки братів у його батька. Так, ми матимемо доньку і так — він її батько.
Але, на жаль, Платон не слухав мене, тобто не чув. Кожен Божий день його друзі та рідня кепкували з нього і це було видно, його це гризло. Вранці він міг бути ще більш-менш адекватним, але надвечір його комплекси знову виходили назовні і все починалося знову.
Навіть після народження Полінки чоловік не припинив мене підозрювати. А дочка була як дві краплі води схожої на мене. Навіть із тим же кольором волосся, що був у мене у її віці. Потім я, звичайно, потемніла. Але спершу була світло-руденькою. І цей момент Платона теж дратував.
Ні він, ні його родичі не бачили в дівчинці, якій було всього кілька місяців, ніякої схожості з татом. І вони просто давали мені це зрозуміти. Своїми викривленими, усміхненими і відверто недовірливими обличями. А що я могла вдіяти?
А потім, коли доньці було близько півроку, Платон заспокоївся. Навіть пропонував, як вибачення за минулу поведінку, з’їздити кудись, відпочити. Але я так не могла: по-перше, я все ще не вірила, що Платон не докоряє мені десь у глибині душі. А по-друге, дочка була надто маленькою.
Отже, ми залишили все, як було раніше. Я сиділа вдома і спілкуватися могла максимум зі своїми батьками чи друзями. До рідні Платона їхати в мене не було жодного бажання, бачити їх зайвий раз.
Але коли у його мами був день народження, мій чоловік наполіг, щоб ми пішли до неї як сім’я. Все ходив і умовляв мене, божився, що тепер ніхто до мене жодних претензій не має. Що всі його знайомі приймають мене як матір його дитини.
Але якщо своєму чоловікові я ще могла повірити, його родичам і друзям – ні. І ось тоді, як аргумент, він і зізнався. Сказав, що вони все знають точно, бо він таємно від мене зробив тест на батьківство і особисто переконався, що є справжнім татом для нашої дочки.
Після цього мій терпець остаточно урвався. Настільки зневіритися, що з’ясовувати такі речі за моєю спиною? Батько, який любить свою дитину і чоловік, впевнений у своїй дружині, так би не вчинив. Отже, для мене Платон більше таким не був.
Я довго думала над цим усім, близько місяця. А потім зібралася та подала документи на розлучення. І ніхто не міг мене зупинити: ні колишній чоловік, ні його рідня. Для мене так було єдино правильно.
Один момент змушує мене сумувати: наша дочка напевно ростиме без батька. Так вийшло. Але хіба навіть без розлучення став би Платон хорошим татом для своєї доньки? Чи з’явився б другий шанс для нас, як подружжя, знову довіряти одне одному? Я гадаю, ні.
Так, можливо, зараз мені доведеться нелегко. Можливо. Але я не хотіла б жити з чужим, холодним чоловіком все своє життя і мовчки терпіти його недовіру до мене. Краще бути чесною з усіма і насамперед – із самою собою. А там, хто знає, можливо, моя людина ще мені зустрінеться. У житті буває всяке. Чи правильно я зробила, що розлучилася? час покаже.
Фото – авторське.
