Я продала свій спадковий будинок в селі, і виручила за нього кругленьку суму. Донька сподівалася, що ці гроші я віддам їй, і вони з чоловіком зможуть купити собі більшу квартиру. Та я вирішила, що цього разу вони не отримають від мене жодної гривні, особливо після того, як я дізналася дещо про свого зятя

Донька на мене дуже образилася, жадібною мене називає, бо я не дала їй гроші, на які вона дуже розраховувала.

Так, я нічого їм не дала, і вважаю, що все правильно зробила.

Я продала свій спадковий будинок в селі, і виручила за нього кругленьку суму. Донька сподівалася, що ці гроші я віддам їй, і вони з чоловіком зможуть купити собі більшу квартиру.

Та я вирішила, що цього разу вони не отримають від мене жодної гривні, особливо після того, як я дізналася дещо про свого зятя.

Я перестала допомагати своїй доньці, коли зрозуміла, що це лише шкодить її сім’ї – зять звик до того, що я дам, і просто перестав старатися.

Не пощастило мені із зятем – ні заробити, не своїми руками щось зробити. Дочка у декретній відпустці грошей не вистачає, а зять каже їй, що вона не вміє економити.

Живуть вони в однокімнатній квартирі, яку ми з чоловіком їм на весілля подарували. Зять тоді дуже дякував нам, обіцяв, що через рік-два назбирає грошей і придбає більше житло, просто, у нього зараз тимчасові фінансові труднощі.

Я допомагала б доньці, якби вона була одна з дитиною. Досить і того, що живуть вони у квартирі, яку мій чоловік успадкував від рідної тітки. Ми самі сплачуємо комунальні послуги, боїмося боргів. Нормальному чоловікові було б соромно, але йому байдуже.

Він не хоче працювати, не хоче старатися! Нещодавно я зустріла свого родича, який має власне СТО, і він мені скаржився, що пропонував моєму зятю гарну, високооплачувану роботу, але той відмовився, сказав, що не збирається все своє життя під машинами чужими лежати.

Тобто, у нього була можливість добре заробити, але він від неї відмовився!

Донька могла б вийти заміж вдало, але не послухала нас із батьком. Тепер ображається, коли я говорю, що чоловік повинен забезпечувати сім’ю, а не ми.

Я не хочу допомагати їм грошима чи продуктами, адже основну частину з’їдатиме зять. Не подумайте, що мені шкода їжі, просто не хочу годувати ледаря. Якщо всього буде вдосталь, навіщо шукати роботу, де більше платять?

Але доньку шкода, тому наполягаю, щоб удень, поки чоловік на роботі, приходила до нас, де може поїсти всього смачного, а заразом і ми з дитиною погуляємо.

Іноді дочка з онуком пообідати до нас приходить, благо, живемо майже поряд.

А зять нехай їсть макарони без м’яса, якщо не в змозі заробити на нього. Вважаю, що тільки так можна змусити дорослого чоловіка взяти відповідальність за сім’ю.

І грошей з продажу будинку я не дам, нехай на них не розраховують! Вважаю, що я все правильно роблю.

А що ви думаєте?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.