Я прийшла додому і подивилася на себе в дзеркало. Довелося дивитися на себе об’єктивно. У дзеркалі була не молода красуня, яку хотілося б побачити, а жінка близько 40 років

Молодший син народився, коли мені виповнилося 38 років. Нас з ним виписали додому. Вдома ми з чоловіком відсвяткували цю радісну подію.

Чоловік з’їздив в РАГС, оформив свідоцтво про народження дитини. Далі ми вирушили в паспортний стіл дитини прописувати. Наша паспортистка, з якою ми були давно знайомі, була у відпустці. На її місці сиділа молода дівчина. Чоловік повідомив їй навіщо ми прийшли.

Вона оцінила поглядом його, потім мене і запитала мене:

— А ви хто така? Бабуся чи що?

У мене був шок. Я втратила дар мови і далі просто сиділа поруч з чоловіком. Він повідомив паспортистці, що я його дружина, мати нашої дитини і почав заповнювати різні бланки. Паспортистка мовчки дивилася на мене. Чоловік заповнив бланки, я розписалася, де потрібно і ми пішли.

Мій настрій було зіпсований надовго. Років в двадцять, я теж часто помилялася і, не подумавши, називала вікових мам і тат бабусями і дідусями. Мабуть, настав час розплачуватися за помилки молодості.

Я прийшла додому і подивилася на себе в дзеркало. Довелося дивитися на себе об’єктивно. У дзеркалі була не молода красуня, яку хотілося б побачити, а жінка близько 40 років, втомлена і розповніла після пологів. Навіть якщо наполегливо працювати над собою, сильно помолодіти вже не вийде. Нічого не залишається, як звикати до того, що люди, бачачи мене з моїм маленьким сином, вважатимуть мене бабусею.

І я звикла. Це відбувається скрізь, де нас бачать вперше: в дитячій поліклініці, в дитячому садку, на дитячому майданчику. Доводиться повідомляти, що я не бабуся, а мама, на обличчі спочатку читається здивування, але, з часом, люди звикають, і це питання перестає їх хвилювати.

А мене це перестало хвилювати давно. Нехай навколишні думають, що хочуть. Я то знаю, хто я насправді. Мій синочок гордо і голосно пояснює, що я його мама, всім, хто в цьому сумнівається. Він думає, що мені 19, тому що одного разу я відповіла старшому синові на питання: скільки мені років, що мені 18. Відтоді пройшов час. Меншенький синок додав до 18-ти одиничку, і в його очах — мені — завжди 19. Ще, він часто розглядає мене, а потім лізе обніматися і цілуватися і каже, що я красива. Це дуже приємно. Добре, що він у мене є, решта — не важливо!

Мій чоловік молодший за мене всього на 1,5 роки, він у мене високий, стрункий виглядає набагато молодшим за свої роки, і у нього зовсім інші проблеми. Йому не дають без паспорта пиво в магазині.

Вік — близько 40, дуже цікавий. Кілька моїх подруг вже стали бабусями. Вони з задоволенням панькаються з онуками, але внучат вчать називати їх на ім’я, соромлячись слова «бабуся» Три подруги, натхненні моїм прикладом, завели собі діточок і після 40 і тепер насолоджуються пізнім материнством. А гуляємо з дітьми ми всі разом, хто — з онуками, хто — з дочками-синочками, визначити з першого погляду неможливо.

Що ви думаєте з цього приводу?