Я так і не змогла сказати йому , що у мене важка хвороба і я потребую лікування. Що йому до мене . В мене часто з′являються думки, що Бог забув про мене , що не чує моїх прохань та моїх сліз.
Якось так повелося, що одних людей це життя балує, а іншим посилає випробування та страждання. От я, якраз належу до другої групи людей. І це я не говорю про якісь буденні побутові проблеми , бо вони є у кожного з нас.
Я маю на увазі проблеми, які просто вибивають тебе із життєвої колії, безвихідні ситуації, коли ти не знаєш, що робити і що буде далі. Ситуації коли хочеться кричати від болю, який розриває тебе з середини.
З чоловіком ми прожили разом сім років, дітей у нас не було. Виявляється він мені зраджував і та дівчина від нього завагітніла, тому він подав на розлучення.
Після розлучення я розрахувалася з роботи і поїхала до батьків в село .Адже з чоловіком своєї квартири , яку б можна було ділити ми не мали, тому я ні на що не претендувала.
Майже одразу після розлучення померла моя мама . Я сподівалася на те, що знайду роботу в районному центрі, так як в селі у нас, зовсім роботи не було.
Але тут прийшла нова біда, в тата стався інсульт і він став обліжним. Всі наші заощадження пішли на ліки, а пенсія у нього дуже маленька, тому я не розуміла як жити далі. А тут ще й мені поставили страшний діагноз. Я прийняла рішення не лікуватися, так як не мала на це ні часу, ні грошей.
Жили ми з татом з городу, що земля вродить , те і їли. Я все робила руками , картоплю полола і потім копала руками, бо не мала коштів заплатити, щоб мені викосили і виорали. Худоби і птиці теж не було у нас. А чим їх годувати? Хата старенька у нас, дах протікає. Добре хоч дрова були свої, щоб можна пічку топити. Це все дуже вбивало мене і опускалися руки. Здавалося, що ти просто один в цьому світі і ти абсолютно немічний.
Сусідів у нас теж практично не було. Молодь вся виїхала , а залишилось кілька стареньких людей на всю вулицю, які самі потребували допомоги.
Не буду пояснювати, як це доглядати лежачу людину , коли немає ні підгузків , ні пелюшок. Часто, до кінця місяця я на хліб не могла назбирати , не те щоб на памперси.
Так, мені соромно про це говорити, але я чекаю смерті свого батька. Я не можу спокійно дивитися, як він страждає . Хоча і сама дуже змучилась від цього . Я картаю себе, що не змогла забезпечити батькам гідну старість, що не змогла подарувати їм онуків, що не змогла влаштувати своє життя.
Хоча, інколи думаю: а якщо тато помре, за що я його поховаю? А як я буду сама жити,в мене ж нікого не залишилось? А якщо я раніше помру, що буде з моїм батьком? Ці всі питання просто з′їдають мене з середини. Мені здається, що всі нещастя світу звалились на мої плечі.
Одного разу, я настільки була втомлена і розбита, що подзвонила до колишнього чоловіка, я хотіла попросити його про допомогу. Але, коли в трубку телефона защебетала дитина, я не змогла промовити ні слова. Я просто плакала, що є сили.
Я рада, що мій колишній чоловік щасливий і в нього все добре. Я так і не змогла сказати йому , що у мене важка хвороба і я потребую лікування. Що йому до мене .
В мене часто з′являються думки, що Бог забув про мене , що не чує моїх прохань та моїх сліз.
