– Я такого ніколи не їла! Мені й булочка підійде, – старенька роздивлялась випічку та рахувала монети в руці

Цей рік видався важким для багатьох. Усі ми намагалися підтримувати військових, допомагали фінансово як лишень могли. Та нещодавно я зрозуміла, що частина людей залишилась у вкрай важкому становищі.

Подивіться, як побільшало бідних. А ті хто, ще вчора мав змогу придбати необхідні речі – сьогодні виживають.

Днями сталася зі мною ситуація, про яку хочу розповісти. Я йшла в супермаркет, аби купити продукти. Коли ж дійшла до відділу з випічкою — побачила, як поруч стояла старенька жінка. Вона роздивлялась здобу та перебирала в долоні копійки.
– Бабусю, скажіть, що б ви хотіли? Можливо тістечко? – спитала я.

– Я такого ніколи не їла! Мені й булочка підійде.

Було помітно, що старенькій незручно просити. Вона ніяковіла від кожного слова. Тоді я взяла ініціативу у свої руки. Побігла за кошиком, в який поклала олію, яйця, крупи, молоко, булочки й кілька тістечок. Розрахувалась на касі та підійшла до бабусі.

– Пішли, я допоможу вам віднести торбу.

– Доню, мені так ніяково. Я ж ніколи не просила. В бібліотеці все життя працювала, я інтелігентна людина – і ось до чого докотилася.

– Не переймайтеся. Скажу вам чесно, колись я сама дуже бідувала. Нас у мами шестеро було. Тато поїхав на заробітки та зник. Тож ми доношували одяг один за одним. Часом навіть зошити до школи придбати не могли. І були неймовірно щасливі, як хтось нам допомагав.

Коли я згадала, як важко ми жили, на очах з’явилися сльози. Харчувалися дуже погано, ніколи одягу гарного не мали. Навіть на свята шкільні ми не ходили, просто не мали, що вдягнути.

Але був один випадок, який змінив моє життя. Я мріяла піти на випускний, у гарній сукні та з зачіскою, як інші дівчата. Та придбати одяг аж ніяк не могла.

Одного разу однокласниця попросила мене піти із нею в магазин, аби приміряти кілька вечірніх суконь. Я погодилась. Ми прийшли в дорогий салон. Чого лише там не було, і все гарне, блискуче, наче в казці про принцесу.

Я не втрималась і теж приміряла сукню. Це здавалось сном, якою ж гарною я була. Від таких емоцій заплакала. Працівниця салону намагалась мене заспокоїти. Я перевдягнулась і вийшла. Увесь цей час за ситуацією спостерігала інша відвідувачка магазину. Вона підійшла до мене і спитала:

– Привіт! Я проводжу акцію серед цьогорічних випускниць, і тобі сьогодні пощастило — ти отримуєш сукню у подарунок. Обери, яку хочеш!

Це був найщасливіший день у моєму житті! Я придбала чудову сукню. І лише згодом збагнула, що ніякої акції не було, просто ця добра жінка побачила мій старенький одяг і сльози та й зрозуміла, що я просто не можу придбати вечірній наряд.

Тоді я собі пообіцяла, що коли виросту і матиму гроші — завжди допомагатиму бідним. Раджу усім почати робити добрі справи, бодай невеличкі. Це надзвичайно приємно. А зараз згадайте, коли востаннє допомагали нужденним?

Напишіть нам в коментарях