— Я тебе народила і тепер буду жити в тебе, ти повинна мене прийняти…
Ще в глибокому моєму дитинстві я жила в обласному центрі у двокімнатній квартирі. Ми з сім’єю проводили багато часу. Коли мені виповнилося 8 років, сталася одна прикрість.
Тато застав матір з іншим чоловіком, зібрав речі та пішов. Після цього ми з мамою залишилися удвох і я старалася у всьому їй допомагати. Вона багато часу проводила на роботі, тому мною майже не цікавилася.
Згодом вона стала зустрічатися з іншим чоловіком, а через два роки — одружилася. У їхній новій сім’ї я відчувала себе зайвою та й молодик натяків матері, що я заважаю їхньому щастю. Тоді матір відправила мене жити до бабусі. Матір бабусі взагалі не допомагала, тому ми жили лише на її пенсію.
Ми жили скромно, але дружно. Бабуся стала мені і татом, і мамою. Дівочі мрії і секрети, перша закоханість і підліткова криза – бабуся завжди була поруч і мене підтримувала. На жаль, її не стало, коли я навчалася на другому курсі університету. Бабуся залишила мені свою квартиру.
Саме через це згодом з’явилася матір. Вона хотіла отримати цю квартиру й пропонувала мені обмін. Запевняла, що їм з чоловіком не вистачає місця у двокімнатній квартирі, а мені одній багато не потрібно.
– Я – твоя матір! Я тебе народила і виростила! Ти повинна бути мені вдячна!
Я її навіть слухати не стала:
– До чого всі ці розмови? Мене виховувала бабуся, а ти лише знайшла нового чоловіка й одразу викинула мене зі свого життя, як непотрібне кошеня!
З того часу матір в моєму житті не з’являлася. Зустрілися ми після 5 років, коли у мене народився син. Жили ми з чоловіком в бабусиній квартирі, мали середній дохід — нам вистачало. Прихід мами був великою несподіванкою. Я не хотіла пускати її у квартиру. Так не робиться: не можна кинути свою дитину, а через багато років заявитися до неї в дім. З кімнати вийшов син і запитав:
– Мама, хто це до нас прийшов?
Мама не розгубилася, а одразу відповіла:
– Я – твоя бабуся. Хочеш, щоб я прийшла до тебе в гості, бо от мати твоя проти!
– Я тебе ще ні разу не бачив. Мамо, це дійсно моя бабуся?
– Сонце, йди в кімнату.
– Чому ти знову з’явилася, що тобі ще треба?
Вона стала розповідати, як її обдурив чоловік. Вони вирішили купити нову квартиру, тому продали стару. Чоловік викрав гроші та пропав, а вона тепер не має куди піти.
– Я залишуся тут. Ти – моя дочка, і ти не можеш так зі мною вчиняти. Я тебе народила, тому залишуся у твоєму домі.
Я пустила її на декілька ночей, але не планувала залишати. Подзвонила до тітки в село, а та сказала, що зайві руки на господарстві не помішають. Тому завтра чоловік відвезе матір в село. Вона думала, що залишиться в мене і буде жити нашим коштом, тому влаштувала мені істерику, коли дізналася про мої наміри.
– За що ти так зі мною? Я ж твоя мама!
І дійсно – за що я так несправедливо з нею?
