– Я тільки третій місяць як з декрету на роботу вийшла, відчула себе людиною! – ледь не плаче Марія. – Красиво одягаюся, спілкуюся з людьми, роблю цікаву справу. Гроші свої з’явилися в вряди-годи, нарешті … А чоловік мені заявив – або звільняйся, або розлучення
Декрет Марії дався непросто, оскільки син був хворобливим і слабким. Перший рік взагалі минув важко: безсонні ночі, дитячий крик, капризи нон-стоп, нескінченні хвороби. Другий рік був не набагато краще. Марія вже рахувала дні, коли за три місяці до закінчення декрету подзвонив директор і дуже просив-таки вийти на роботу прямо ось з найближчого понеділка.
– У нас тут завал цілковитий! Виручай!
Чоловік не особливо вітав затію з роботою, але противитися не став – роби, мовляв, як знаєш. Дитині взяли непогану няню, яка начебто знайшла до нього підхід, з вересня малюк пішов у сад, бабуся зголосилася страхувати на лікарняних.
– Все відмінно склалося! – раділа Марія.
На роботі вона виявила дійсно завал. За три роки багато чого змінилося, компанію оптимізували, і там, де раніше працювало п’ять чоловік, тепер – троє. Само собою зрозуміло, у цих трьох пар з вух. Працюють весь день, не піднімаючи голови. Приходять на годину раніше, обідають біля компа, йдуть на дві години пізніше. Марія з ентузіазмом включилася в процес, обсяг її не злякав. Робота улюблена, колектив рідний.
Правда, з’ясувалося, що три роки перерви все-таки позначилися на працездатності не в кращу сторону. Ось тільки зараз, мабуть, через три місяці, вона повністю розгойдалася, стала більш-менш щось встигати. При цьому все одно доводиться затримуватися кожен день.
Офіційно робочий день до шести, але раніше пів на восьму Марі не йшла ще жодного разу. Чоловіка це дратувало.
– Ну а як ти собі це уявляєш? – розводить руками Марія. – Всі сидять і працюють, а я встала за дзвінком і пішла? У нас ніхто не йде в шість. В голову нікому не приходить!
До декрету вона теж ніколи не дивилася на роботі на годинник. Але тоді все було якось легше і простіше. Завантаженості такої не було, ввечері, годині о сьомій, за Машею на машині міг заїхати чоловік. Зараз не до роз’їздів: чоловік, звільнившись в сім, летить додому, щоб відпустити няню, а Марія приповзає додому, коли дитина вже лягає спати …
– Ні, так справа не піде! – заявив Марії чоловік. – Будинок кинутий, дитина кинута … Кому це треба? Мені точно ні. Хочеш бути бізнес-леді, – будь. Але без мене …
– Ти мені ультиматум, чи що, ставиш? – обурилася Марія.
– Ні що ти! – посміхнувся чоловік. – Я ж тобі не кажу – не працює. Хочеш – будь ласка. Але о 18.30 ти повинна бути вдома! Або вставай і йди в шість, або шукай іншу роботу, або звільняйся або сиди вдома. Або, вибач, живи одна. Он скільки варіантів. Хіба ж це ультиматум?
Чесно кажучи, Марія в ступорі. Сидіти вдома вона не хоче. Досить, Насиділась. Звільнятися з непоганої роботи, куди вона так прагнула? Шукати іншу – а чи буде там краще? Зараз скрізь усі затримуються, ніхто по годинах не йде. Вставати і йти в шість – просто немислимо. Розлучатися через роботу? – Ну, це вже зовсім ні в які рамки.
Чоловік Марії – егоїст, як вважаєте? А може, не так вже він і неправий? По дві-три години на день працювати безкоштовно на чужий бізнес, кинувши сім’ю – нерозумно.
автор фото – Сергій Майстер
