Я вже була одружена один раз і ніяких ілюзій щодо шлюбу не мала. Я попала в родину свекрухи, де виконувала роль служниці, хоч мені обіцяв чоловік роль коханої дружини

Дуже добре, що хоч дітей у нас не було і я дуже швидко зрозуміла, що таке мені зовсім не треба. Де я знайшла в собі сили в двадцять чотири роки піти в нікуди – не знаю. Я просто зрозуміла, що ніколи не маю робити те, що мені не подобається.

І з таким гаслом я йшла по своєму житті, але чомусь не могла собі знайти ні гідної пари, ні відносин з подругами, бо всі намагалися якнайзручніше вмоститися на моїй шиї, коли ж я тільки на тому моменті, як вони намірялися закинути ногу, я вже шарпала їх назад, то я одразу ставала нестерпною.

Знаєте, мені від цього не було ні тепло, ні холодно, бо я з свого боку не намагалася користатися іншою людиною. Хочеш зі мною дружити – чудово, але все навпіл і ніяких позик грошей, одягу і мого часу в вигляді безкоштовних вух для твоїх проблем. Хочеш зі мною жити – чудово, тільки все навпіл і я не готую та не обслуговую тебе, бо ти мамина черешенька.

Як на мене, то все справедливо. Але на такі умови ніхто не погоджувався, деякі екземпляри навіть хотіли прив’язати мене до себе дитиною, що взагалі було неприпустимо.

Тому я вирішила, що шукатиму собі партнера, який вже має дітей і від мене нічого не вимагатиме. Буде доволі забезпеченим аби мати змогу купити собі їжу і ще міцним аби думати й про інші аспекти життя.

Юрко мені підходив просто ідеально – вдівець, двоє дорослих дітей і власна невелика нотаріальна контора. Ми познайомилися по роботі і так між нами закрутилося, що вирішили, що будемо разом жити.

Звичайно, що в мене, бо я б не проміняла свою квартиру ні на яку іншу, хіба заміський будинок, але такого у Юрія не було.

Наче з початку все було добре. Я не претендувала на те, що діти мене полюблять і казатимуть «мамо», та не хотіла лізти й до них в душу з настановами та повчаннями.

Кожен з нас мав своє життя окремо поза домом, а вдома ми вже були разом подружжям і все було добре.

До того моменту, поки мати Юрія не злягла.

– Любо, за мамою потрібен догляд і я хочу аби ти дозволила перевезти її до тебе.

– В мою квартиру?, – я округлила очі, – Це з якої радості? Це твоя мама і ти її й доглядай.

– Але вона потребує постійного догляду.

– Тому ти наймеш для неї спеціальну доглядальницю, а я на таке не підписувалася. Я не буду міняти своє життя, бо у твоєї мами проблеми.

Чекайте, що я сказала не так, що він гримнув дверима? Юрко доволі забезпечена людина і може собі легко дозволити й дві доглядальниці. Як так треба рідної людини, то у нього є для цього двоє дітей, для яких та жінка – бабуся.

Я тут до чого?

Він почав мені говорити, що якщо ми пара, то його проблеми автоматично стають моїми.

– Вибач, це з якого такого дива?, – здивувалася я, – Я тобі хоч раз за цей час сказала вирішити якісь мої питання безкоштовно? Ні, я все роблю сама, те, що стосується мене, а ти роби все, що стосується тебе і не вплутуй мене у це.

А він далі почав теоретизувати, що в разі якоїсь неприємності з ним, то я від нього відмовлюся. Я про таке не задумувалася, але я б точно забезпечила йому догляд професійний, а не стояла б біля ліжка і поїла бульйоном з ложечки.

Чоловік від мене пішов і я не розумію, чому так сталося, адже ми про все домовилися наперед і він був поінформований про те, що я буду і не буду робити?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота