Я з дітьми на 2 місяці виїхала до Польщі, але по поверненню помітила, що з чоловіком щось не те
Пригадую, як познайомилась з Денисом. Разом ми вже 17 років, різне пережили, але доля закрутила так, що сім’я на межі розриву.
Трохи згодом я дізналась, що вагітна. Чоловік влаштувався на роботу, щоб ми могли себе якось забезпечити. Якби тоді нам не допомагали батьки ми б напевно не доїдали. Було важко з грошима.
Та мій чоловік кмітливий і вже складав плани на власний бізнес. Поволі справа закрутилася. Донька пішла в садок, а я вирішила шукати роботу. Але коханий сказав, що без такої помічниці як я йому буде складно, тож ми об’єднали зусилля.
З кожним місяцем справи ставали все кращими, але ми з ним практично не виходили з офісу. На щастя моя мама взяла на себе виховання дитини.
Ще п’ять років і ми вже переїхали у власний будинок та мали своє нове авто, а ще у нас народився син. Все було настільки добре, що скрутні часи згадувались з посмішкою. А потім страшні події в лютому сколихнули нашу родину.
Я вирішила тимчасово поїхати з України, щоб перечекати й захистити дітей. Так ми на два місяці поїхали до Польщі. Коли я зрозуміла, що у нашому місці ще безпечно наважилась повернутись, бо без рідних важко, хочеться якоїсь підтримки й тепла, діти дуже скучали за татом.
По поверненню я весь вільний час хотіла проводити з чоловіком. Але помітила, що його поведінка змінилась. Він наче охолов до мене, до дітей. Чи то я раніше цього не помічала, але здається все було чудово.
Не хотіла думати про гірше, але якось, коли він пішов у душ взяла його телефон і остовпіла.
Коли я побачила ті любовні повідомлення, то відчула як всередині все стискається від болю і розчарування. Перед очима промайнули усі спільні докладені зусилля, наші діти, наш будинок.
Невже він проміняв усе на якийсь дешевий роман? Чи може це триває довше? Мені не хотілося в це вірити, але й мовчати я не збиралась.
Почала збирати свої та дитячі речі. Переїхала до батьків і гірко плакала ночами. Не вірила, що таке могло статися з нами. Як же наше кохання? Наші плани? Йому, що бракувало емоцій?
Тепер сиджу і думаю, що я з тих, хто б ніколи не вибачив зраду, але у нас багато спільного майна і як тепер це все ділити. З одного боку мої почуття досі живі, але чи зможемо ми відновити довіру?
