Як на 8 березня минулого року мій чоловік вирішив мене привітати, як побачила той подарок то чуть не заплакала: -Марійо, я не голодний. Мушу тобі щось сказати

Мій Олег, працював у Португалії 5 років. Писав, що любить мене, що заробляє для нашої сім’ї гроші.  Маємо двох синів. Одного дня коли чоловіка потягло на філософію життя то каже мені:

-Марійо, слухай шо. Я тут заробляю, і все висилаю тобі, а ти незнати куда ту копійку діваєш. То я тобі частинку висилатиму, і сам все тут складатиму. Може би я тут квартиру купив.

Та я так постискала плечима. Та й думаю, може й добре чоловік каже. Буду така собі панянка за кордоном жити. Правда, ще спробувала його переконати, я ж дома не витринькую ті гроші, я і печу і варю, і купую хлопцям вбратися, бо вже файні хочуть бути, купую трохи меблів, то коврик купила, трохи в доларах складаю.

І ось повертається додому мій благовірний. Приїхав мій чоловік з заробітків, шкіряну куртку купив собі, сумку, капці фірмові. Я так чекала його. Цілий день прибирала у хаті. Чистила коврики. Приготувала борщ, пироги наліпила. Смальцю розтопила, шкварки посмажила. Він зайшов до хати файний як нова копійка. Я зиркаю на нього, а він прийшов, сів на крісло і каже:

-Марійо, сьогодні 8 Березня. Я не голодний. Мушу тобі щось сказати.

-Ти знаєш, я любив тебе. Але життя таке. Ми були далеко один від одного. Так вийшло у мене, що я маю уже іншу. Ти уже сива, а вона молоденька і мене кохає.

-Олег, я і не думала, що ти мені такий подарок на 8 Березня привезеш.

-Тепер я все зрозуміла. Зрозуміла чому ти гроші не висилав.

-Ну то що, ота квартира, що ти хочеш купити у Португалії то для вас?

-Так, відповів Олег.

Олег приїхав, щоб розлучитися, щоб побачити дітей, та купити їм у райцентрі нерухомість.

Ну що ж. Відпускаю я його без претензій і з подякою за наш шлюб.

А як би ви зробили?

Автор: Особлива Леся.