Як же стало на душі гірко, коли зрозуміла, що була для чоловіка запасним варіантом усі ці роки
Знаєте те відчуття, коли тобі скоро 56, а ти втратила чоловіка та дітей? Ну добре, це трохи завелике перебільшення, діти мої просто живуть окремо. А от горе-коханий вирішив у молодість свою поринути з головою.
Точніше повернувся до жінки, яку ще в молодості відштовхнув. Бачте дійшло до них, що все життя їм бракувало один одного і коли як не зараз потрібно наздогнати втрачене.
А потім ми познайомились і закрутилось. Весілля, переїзд, діти.
У шлюбі я практично розчинилась. З 5 ранку була на ногах, щоб встигати готувати коханому сніданок, обід та вечерю, так само дітей збирала, давала з собою перекуси і йшла на роботу на пів дня. По тому забирала дітей зі школи й по гуртках.
А ввечері займалась прибиранням, пранням, домашніми завданнями, милася та лягала спати. Так день за днем, рік за роком.
З часом чоловік перестав вчасно повертатися додому, інколи казав, що ночує на роботі чи в друга.
А недавно прийшов додому з сумкою і став складати свої речі.
– Я йду від тебе, ти вже зла на мене не тримай! – спокійно сказав той.
– А хочеш, я допоможу тобі зібратися? – мило посміхаючись відповідаю.
– Що? Як же це? А скандал, а сльози? Ти отак просто мене відпускаєш?
– А тебе вже давно нема за що тримати! Жили як ті сусіди. Ні поваги, ні допомоги від тебе ніякої!
– А допомоги ніякої!? Та я тобі все нажите залишаю!
– Який ти щедрий! Нажите? Квартира моя, машина теж! Ой, краще йди з Богом скоріше!
Мене тоді сильний жаль охопив. Я відчула, що була для чоловіка просто запасним варіантом усі ці роки! Я в цей шлюб багато зусиль доклала, а тепер залишилась ні з чим.
Та довго сумувати я собі не давала! Навпаки було відчуття свободи, полегшення. Почала собі одяг купувати той, що колишній забороняв. Почала ходити в перукарню, робила манікюр, легко фарбувала губи та вії.
– Слухайте, Валентина Борисівна! Ви щось ніби помолоділи! Чи може то кохання окриляє?
– Ой! Скоріше його відсутність!
Достатньо було, щоб я тільки передихнула від розлучення, як у мої двері знову постукали.
– Пусти! Мій ключ не підходить!
– Звичайно не підходить, бо я його поміняла!
– Ну впусти, поговорімо! Я страшно помилився, це ти була моїй єдиним коханням!
– Ого, які заявочки пішли! Може тобі просто більше нікуди йти? Забирайся поки я поліцію не викликала!
Нахабний! думав я чекатиму на нього з розкритими обіймами, наївний! Ніколи зраднику не пробачу! Чи може я не права?
Напишіть нам в коментарях
