Якби я міг стати твоїм ангелом…
– Юльку, пам’ятаєш, колись я зустрів тебе з вагітною дівчиною. Вона народила хлопчика чи дівчинку? – запитав Роман, брат.
Юлько знизав плечима:
– Яка дівчина?
– В неї була довга русява коса. Симпатична.
– Якась знайома, мабуть. Може, однокласниця. Не пригадую.
Роман недовірливо дивився на брата.
– Ну, що?! Хочеш висповідати мене, отче Романе? Сам знаю, що грішний. А хто з нас праведний? І, взагалі, у тебе є паства, от і наставляй на шлях істинний. А я обійдуся…
…Юлько відмовився від Уляни та новонародженого сина.
– Ти ж обіцяв одружитися, – плакала молода мама.
– Обіцяв. І що з того? Передумав.
– А як же він? – вказала на маленький згорток.
– Він – твій. Що хочеш, те й з ним роби.
– Тобто?
– Можеш віддати в дитбудинок. А можеш собі залишити.
Уляна й подумати не могла, що Юлько може бути таким бездушним. Тим паче до власної дитини.
Маленький запхинькав.
– Я нікому тебе не віддам. Не бійся, Святославчику. Мама любить тебе. Дуже-дуже, – шепотіла Уляна.
– Ти сказала своїм батькам, що малий… що я його…
– Ні…
…Роман, старший брат Юліана, був священником. Вони дуже різні. Роман – стриманий, серйозний. А в Юлька з народження вітер в голові. Вчителі хвалили Романа і, водночас, викликали батьків, аби поскаржитися на молодшого сина.
Роман навчався в духовній семінарії. Юлько – на водія. Казав, що буде таксувати й «товкти» гроші. А ще знайомитиметься з гарними дівчатами.
Особливо Юлькові вдавалося друге. Батьки просили сина схаменутися, одружитися. Але статус сімейного чоловіка його зовсім не приваблював.
…Уляна подобалася Юлькові найбільше з-поміж інших «кішечок», з якими крутив любов. Коли завагітніла, довго про це мовчала. Боялася зізнатися. Врешті все розповіла Юлькові.
– Ми ж одружимось, правда? – запитала у хлопця.
– А, може, краще аборт зробити?
– Пізно. Та й не хочу я.
– Одружимось, – кинув.
Годував обіцянками, крутив голову, поки народила сина. А тоді заявив: дитина йому не потрібна. Уляна – також.
Юлько й далі таксував. Крутив короткочасні романи. І намагався не потрапляти Уляні на очі.
…Врешті гуляйвітер одружився. Але не надовго. Дружина застукала на зраді. Дітей у подружжя не було. Тому без претензій розлучилися.
…Улянині батьки не робили трагедії з того, що донька народила дитину поза шлюбом. Любили внука. Допомагали – Уляна заочно навчалася у виші.
…Уляна мала роботу в школі. Друзів. Найкращого у світі сина. А от заміж не вийшла. Юлькова зрада не минула, не переболіла.
…Святослав тішив матір гарними оцінками в школі. Успіхами в університеті. В хлопця був спокійний характер і добре серце.
Святослав працював у одній з компаній. Влітку хотів зробити матері сюрприз. Уляна лише двічі їздила за кордон на екскурсію. В Польщу. Не тратила грошей на себе – треба було навчати, одягати сина. І тепер Святослав подарує мамі подорож Європою. Вона – історик. Хай побачить цікаві місця та міста, про які розповідає учням. Не стиг. Мрію вкрала війна.
Дмитра, товариша Святослава, викликали до військкомату одним із перших. Він відслужив у армії. Одружився. Подружжя виховувало маленьку доню.
– Навідуйся до моїх, – просив Дмитро Святослава. – Підтримай, якщо… Яринка – твоя хрещена. Ти наче другий батько для неї. І знаєш, може, й добре, що ти не слухав мене, коли я квапив тебе влаштувати особисте. На жаль, з війни повертаються не всі.
Наче, відчував щось.
…Дмитро зателефонував. Привітав донечку з днем народження. Два рочки виповнилося. А через тиждень загинув.
Для Святослава це була тяжка й болісна втрата. Вони з Дмитром з першого класу дружили. А як побивалася Дмитрова дружина! Як ридала матір! І Яринка більше ніколи не побачить свого тата.
Після похорону товариша Святослав вирішив піти на фронт.
…Отець Роман ще до початку великої війни підтримував військових. Збирав волонтерську допомогу, вирушав на декілька днів до бійців. Служив Літургію. Лікував душевні рани. Сповідав, бувало, тих, хто раніше жодного разу не сповідався й не причащався.
…Священник знову поїхав до військових. У цьому керунку ще не був. Військові зібралися на молитву. І… Боже, це неймовірно! Неймовірно! На отця Романа дивився… його рідний брат. Таким Юлько був замолоду. Цей хлопець лише трохи вищий за брата. І очі серйозні.
– Благословіть, отче, – зверталися військові.
Підійшов і той хлопець. Отець Роман розпитав, як звати, звідки, хто чекає вдома.
– Мама чекає. А батько… не знаю його.
Священник сказав, що також мешкає в цьому місті. Виявилося, храм, де служить, розташований неподалік вулиці, на якій живе Святослав.
Отець Роман був переконаний: Святослав – його племінник, Юльків син.
Благословив, подарував іконку. «Якби я міг стати твоїм ангелом… Молитимусь за тебе», – мовив подумки.
Повернувшись додому, отець Роман вагався: розповісти братові про те, що зустрів його сина на фронті, чи ні. Запитав про вагітну дівчину, з якою колись бачив Юлька. Але той зробив вигляд, що не пам’ятає її. Тому вирішив нічого не казати. Лише щиро молився за Святослава. І щиро вірив: Господь чує його…
