Якось подруга Наталя сказала, що буде брати третю квартиру в кредит. В одній вони з чоловіком живуть, іншу здають в оренду і за ці гроші будуть виплачувати кредит, а за років 10 у них буде квартира майже даром…
– Я уже всім про це розповіла і тобі теж хочу розказати, ти здивуєшся, напевно, вирішили ми з чоловіком ще одну квартиру собі купити, – поділилася зі мною своїми планами подруга Наталка. – Так ми вічно в тих кредитах сидимо. Але, поки сили і можливості є у мене з чоловіком, чому б і не зробити цього, правда ж? Тим більше, зараз, в третій раз, все повинно пройти взагалі без проблем, ми вже звикли щомісяця виплачувати гроші в банк. Має вийти зараз взагалі так, що ми в одній квартирі будемо жити, другу здавати, і цими грошима виплачувати кредит за свою третю квартиру. Добре буде, наче непогано ми спланували все. У підсумку всього цього квартира дістанеться нам років через десять майже даремно.
– Ти знаєш, я думаю, що це непогана ідея. Молодці ви, беріть, звичайно, якщо маєте таку змогу. Квартира зайвою ніколи не буде, а тим паче на старості років. Тим більше, для вас – адже ви батьки і двох синів маєте. Вони у вас вже немаленькі, скоро захочуть жити окремо, а потім одружаться і дружин своїх туди приведуть, – сказала я схвально своїй подорузі.
– Ну ні! Ось вже чого точно не стану робити – це роздавати квартири синам, ми з чоловіком вже зараз це твердо вирішили. Була б у мене дочка – ну, інша справа. А хлопці – нехай самі заробляють на себе і свої сім’ї, як виростуть. Взагалі не бачу сенсу особливо вкладатися в синів, якщо чесно. Виховуємо їх для чужих жінок, від яких подяки не буде, що ти їм не дай. Одні непорозуміння якісь постійно до свекрух. Я вже стільки цих нехороших історій наслухалася від своїх знайомих та родичок.
– Вибач, що я запитую, але хотілося б дійсно поцікавитися, що там ти почула від них.
– А те, що векруха завжди погана, на відміну від матусі рідної. До неї постійно мільйон претензій. Приходить – погано, не приходить – погано. З дитиною допомагає не так, годує не тим, дзвонить часто, ходить, дихає, взагалі існує. Деякі невістки взагалі говорять, мовляв, моя свекруха жінка непогана, але я її бачити не хочу зайвий раз. Загалом, що не роби, хорошою не будеш ти ніколи для дружини свого сина. І сподіватися на те, що невістка буде в старості допомагати свекрусі – нерозумно зовсім. Вкладатися в дочок можна – в їх сім’ї, в відносини з ними, у онуків від них. А дорослий син – це зовсім інша історія. Надії на синів ніякої, і я вже в цьому 100 разів переконалася.
– Хм. Ну а що тоді робити тим жінкам, у яких немає дочок, одні сини?
– Що що! На себе сподіватися лише і більше ні на кого, ось що. Любити себе, стежити за здоров’ям, не бігати з онуками, не нервувати, більше відпочивати і збирати гроші. Нерухомість прикупити для здачі, як варіант – що, власне, ми з чоловіком і робимо зараз. Сподіваюся, гроші від здачі квартир допоможуть в старості більше, ніж невістка наша.
– Я розумію, чому ти так думаєш, але мені здається, що це палиця з двома кінцями. Спочатку свекрухи «люблять себе», не хочуть допомагати і поменше бігають з онуками, а потім цілком закономірно невістки відповідають тим же самим. Може, краще все ж з самого початку вибудувати нормальні відносини з дружиною свого сина, прийняти її в сім’ю, як рідну людину? Вкластися в ці відносини емоціями, допомогою, грошима, не скупитися для своїх дітей та онуків?
– Я тобі хочу лише одне сказати, ось маю нещодавній приклад. Ось у мене тітка так само міркує, як ти мені зараз говориш. Мовляв, потрібно вивернутися навиворіт, але відносини з невісткою налагодити. Налагоджує-налагоджує п’ять років вже, і все без толку, ніякого результату крім її лише старань. Син у неї єдиний, і більше нікого немає. Моя тітка Мирослава до них в сім’ю не лізе, ні за що не критикує, подарунки їм дарує недешеві, а зараз ще і з онукою сидить. Безкоштовно і безкорисливо – невістці ж треба працювати, а тітка Мирослава на пенсії, їй не складно кожен день забирати дитину з садка і в дома з нею сидіти, коли та недобре себе почуває, в місяць по три тижні. І ти думаєш, невістка вдячна, спасибі говорить? Так як би не так. Постійно сердита, вічно незадоволена, навіть говорить рідко з нею. Чим більше тітка моя Мирослава догодити намагається, тим тільки гірше відносини, ось правда.
– Я думаю, що то просто їй з невісткою не пощастило. Не всі ж такі жінки, різні люди бувають.
– А я тобі хочу сказати, що зараз всі такі. Сто відсотків. Ну і навіщо постійно танцювати перед невісткою за якусь міфічну можливість того, що вона буде допомагати в старості? По-перше, мало, як там життя складеться у дітей і вони розлучитися можуть, в старості і невістка може бути інша. А молодій жінці стара мати чоловіка сильно потрібна? По-друге, у невістки свої батьки є, яким допомагати треба. Я от постійно своїй тітці кажу – краще б ти нянею працювала у чужих людей і відкладала гроші для себе на старість. Вона каже – зате внучка мене любить. Чи надовго? Мати їй швиденько може провести потрібну бесіду, і внучка буде ставитися до бабусі так само, як мама.
Я більше не знала, що сказати своїй подрузі, бо вона не права. Я так вважаю!
