Якось ввечері чоловік повернувся з роботи не один, а з молодою дівчиною. Він сказав, що у Марини тимчасові труднощі і вона поки поживе у нас. Так ми живемо втрьох вже майже місяць. Ніхто ні з ким не розмовляє.
Якось ввечері чоловік повернувся з роботи не один, а з молодою дівчиною. Він сказав, що у Марини тимчасові труднощі і вона поки поживе у нас. Так ми живемо втрьох вже майже місяць. Ніхто ні з ким не розмовляє. У нас в квартирі три кімнати, кожен живе у своїй. Чоловік з Мариною зранку їдуть разом на роботу, а ввечері, дуже пізно повертаються. Вдома не їдять і майже не говорять. Я намагаюся достукатися до чоловіка, щоб хоч щось зрозуміти, але марно
Так вийшло, що мені прийшлося поїхати з дому на два місяці. Мене на роботі попросили владнати справи в іншому місті. Наша єдина донька вже давно доросла і вчиться в іншому місті, тому Петро, мій чоловік, якому, до речі, далеко перевалило за сорок, залишився на господарстві один. До від’їзду все було чудово: він привіз мене на вокзал і посадив на поїзд, напередодні ніяких непорозумінь у нас не було і в принципі ми давно не з’ясовували стосунків.
Поки я була в чужому місті, ми хоча б раз в день телефонували один одному, все було рівно і гладко. Я поверталася додому літаком, мала прибути під обід і чоловік не зустрів мене, оскільки в цей час він працює. Ми побачилися пізно ввечері. Я запитала, чому він так затримався на роботі – він пробурчав щось про невідкладні справи.
Але я відчувала, що щось не так. Чоловік перестав дивитися мені в очі, уникав розмов і постійно затримувався на роботі. Я не ставила зайвих питань, але розуміла, що наше життя змінилося. І ось, вчора ввечері я сиділа у вітальні перед телевізором, як почула, що хтось відмикає ключем двері. В квартиру зайшов чоловік. Він був не один, а з молодою дівчиною, років двадцяти, з валізою. Я була ошелешена.
– Це Марина, вона поживе у нас деякий час, – заявив чоловік.
– Петро, скажи правду, хто тобі ця дівчина? – запитала я ошелешена їхньою появою.
Дівчина навіть не піднімала очей, весь час ховаючись за спину мого чоловіка. А Петро відповів, відвівши в сторону погляд:
– Це дівчинка з відділу статистики, у неї виникли складнощі і я запросив її зупинитися у нас на якийсь час.
У мене в душі все переверталося, але намагалася не показувати цього.
– Чудове пояснення.
– Так, завтра вранці поговоримо докладніше. Мені зараз потрібно на роботу повернутися. Він пішов, а дівчина залишилася. Я теж вибігла з квартири, до вечора блукала по місту, гублячись в здогадках – хто ця дівчина для Петра: його нова пасія чи, можливо, позашлюбна донька. Адже по віку вона приблизно, як наша донька, ну, може, на кілька років старша.
Так ми живемо втрьох вже майже місяць. Ніхто ні з ким не розмовляє. У нас в квартирі три кімнати, кожен живе у своїй. Чоловік з Мариною зранку їдуть разом на роботу, а ввечері, дуже пізно повертаються. Вдома не їдять і майже не говорять. Я намагаюся достукатися до чоловіка, щоб хоч щось зрозуміти, але марно.
Як мені реагувати на витівку чоловіка? Як він посмів притягти її в наш будинок! Як жити далі – адже наш шлюб змінився! А ми разом прожили майже двадцять років, невже це кінець.
