Їй, а не мені, уявляєте! Терплю це вже два місяці, але все ж таки збираюся подати на розлучення. Я прокидаюся – Сашка вже немає поруч, старається для неї біля плити, або вже навіть у неї в спальні. Вийшла я заміж два місяці тому, розписалися ми з Олександром. Прийшла жити до чоловіка й свекрухи, живемо ще неповних два місяці, але хочу розлучитися, бо це щодня повторюється! Може, це й нормально, але в мене вже дах їде

Вийшла я заміж два місяці тому, розписалися ми з Олександром. Прийшла жити до чоловіка й свекрухи, живемо ще неповних два місяці, але хочу розлучитися, бо це щодня повторюється! Може, це й нормально, але в мене вже дах їде!

Чого чого, а такого я не очікувала, ніде не бачила й не чула. Живуть мій чоловік і його мама в приватному секторі в передмісті Чернівців, де ми з Сашком познайомилися і працюємо в сфері послуг.

Зустрічалися ми  з моїм чоловіком якийсь час, але разом не жили, якось не було потреби. Іноді Сашко просто залишався зі мною у моїй орендованій квартирі в місті. Мої батьки дуже далеко живуть, на Дніпропетровщині, а ми з Микитою в Чернівцях.

І ось коли ми нарешті розписалися з коханим, я нарешті переїхала остаточно до Сашка і побачила це. Щодня рано зраночку, поки ще й півні не заспівали, щойно мати  Валентина Петрівна прокидається у своїй кімнаті, мій Сашко вже тут як тут у неї в спальні зі свіжозвареною кавою на таці – підносить матусі прямо в ліжко!

Ставить біля неї на прикроватному столику, і вона ще не встигла очки розплющити – а вже робить перші ковтки бадьорого напою, синочок же старався!

Я не витримала і таки сказала чоловіку, що мені все це не дуже подобається, що здається як мінімум дещо дивним, якщо не сказати дуже-дуже дивним і не зовсім нормальним.

А він мені каже у відповідь:

– Змирися, тебе я люблю, ти дітей мені народиш, але мамі я її улюблену каву варив і буду варити, бо вона мене народила і виховала. А тобі не буду, бо ти всього лиш жінка, яких може бути багато в моєму житті, а матінка – матінка одна єдина, як рідна земля і Батьківщина. Тому ти можеш зварити собі й сама.

І от як на це реагувати? Він і людина наче хороша, турботливий, чесний, приєминй, уважний. Коли зустрічалися, квіти дарував, в кафе й кіно водив. Робити багато що сам вміє, заробляє нормально як на нинішній час – 30 тисяч гривень на місяць. І навіть мамі гроші не віддає, відкладає на майбутнє по можливості.

Але оце що я бачу й спостерігаю щоранку – це просто мені спокою не дає! Їй, а не мені, уявляєте! Терплю це вже два місяці, але все ж таки збираюся подати на розлучення. Я прокидаюся – Сашка вже немає поруч, старається для неї біля плити, або вже навіть у неї в спальні.

І я тепер навіть не знаю, що робити? Розлучення? Повертатися в місто в орендовану квартиру і скніти на самоті, бо чоловіків і так мало в країні?

Чи терпіти оце варіння-носіння-подавання кави матусі о 6 ранку, спробувати звикнути, адже воно наче й все так безобідно, ну так він свою синівську любов висловлює?

Може це навпаки добре, що такий він гарний син? І батьком хорошим значить буде для наших діток, і чоловіком для мене? Чи він матусин синочок і тікати треба? Порадьте щось, бо про таке я навіть мамі не розповім, вона одразу скаже, що мене тут не цінують, щоб я не псувала собі життя і втікала, поки не при надії.

Всім добра, переможного миру й щастя!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”

Фото ілюстративне, авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.