З чоловіком ми вирішили відзначити 30-у річницю весілля на морі. Коли ми розповіли про це нашим дітям, вони не зраділи, навпаки, сказали, що якщо у нас є гроші, ми могли б профінансувати їх ”хотілки”.
Все своє життя ми з чоловіком присвятили роботі та вихованню дітей. Здавалося, настав момент, коли ми можемо трохи порадувати себе, тому вирішили відзначити тридцяту річницю весілля на морі.
“Діти, ми збираємося на морі відзначати нашу річницю,” – з радістю повідомила я під час сімейної вечері. Проте їхня реакція була далекою від очікуваної. “Але мамо, якщо у вас є гроші на таку подорож, може ви допоможете мені купити велосипед для онука?” — спитав син, явно розчарований. Дочка не залишилася осторонь:
“А я думала, що ви могли б допомогти з організацією дня народження моєї дитини в ресторані.” Ми з чоловіком перезирнулися, відчуваючи гіркоту від почутого. “Але це наша річниця… Ми хотіли її відсвяткувати якось особливо,” – спробував пояснити чоловік.
У відповідь ми зустріли лише подив і докори. Це було боляче. Ми завжди намагалися підтримувати дітей, але не чекали такого егоїзму у відповідь. Рішення виїхати все ж таки було прийнято. “Ми заслужили цей відпочинок,” – сказав чоловік, пакуючи валізи.
Відпустка пройшла не так радісно, як планувалося. Подумки ми весь час поверталися до розмови з дітьми. Бачачи гарні пейзажі та заходи сонця, ми зрозуміли, що, можливо, у вихованні дітей ми припустилися помилок, дозволивши їм вважати наші жертви належним. Ця поїздка на море стала для нас не лише святом, а й моментом усвідомлення.
Повернувшись додому, ми вирішили більше й частіше обговорювати наші плани та бажання, намагаючись знайти баланс між підтримкою дітей та турботою про власне щастя.
