З мамою більше не спілкуюсь принципово! Мало того, що дитинство зіпсувала, тепер і зовсім моє життя спаскудити хоче!

Вже зовсім не знаю, що робити. Маму свою люблю, але стосунки в нас, м’яко кажучи, напружені. А все тому, що я була не бажаною дитиною. Батьки мріяли про сина, моя ж поява – суцільне розчарування! Того й уваги мені не приділяли, росла сама по собі.

Згодом мама неодноразово намагалась завагітніти, та виносити дитину не вдавалось. І ось, коли мені було вже 15 років, а мамі 39 – нарешті народився Женя. Довгоочікуваний і улюблений син.

Якщо до народження брата я була нікому не потрібна, то потім – про мене взагалі забули. А вже за два роки поїхала на навчання і більше не поверталась в рідне місто. Бажання не було.

Саме тому з братом ми зовсім не близькі. Згодом я знайшла гарну роботу і вийшла заміж. Вирішила, що вже створю свою сім’ю, таку про яку я мріяла. Чоловік мій, Дмитро – дуже хороший. Зараз в нас вже досить дорослі діти: 9 і 13 років.

До слова, мама мені зовсім з дітьми не допомагала. Їй наче байдуже до онуків. Увесь час вона переймається життям свого синочка. Женя, до речі, школу ледве закінчив, вступити до вишу не зміг. Відтоді сидить в мами на шиї. Працювати не хоче, дружину знайти не може, кому ж він потрібен такий недолугий?

Та мама вважає, що оскільки в мене все добре, то я маю допомагати братові увесь час. Навіть нещодавно зателефонувала.

– Ти розумієш, Жені потрібен новий одяг. Він молодий чоловік, не може виглядати, як безхатько. Йому ж одружитися треба.

– То нехай бодай якусь роботу знайде.

– Йому дуже важко. Зараз знаєш, які роботодавці, погано ставляться до підлеглих.

– Якщо він гарно працюватиме – його цінуватимуть. Нехай старається.

– То ти, я так розумію, грошей не даси.

– Ні, не дам, принципово!

– Як ти так можеш? Це ж твій рідний брат. Нічого святого в тебе нема!

– Щось не пам’ятаю, щоб ти мені допомагала бодай якось? Хоч би зараз запитала, як онуки?

– Та чи я не знаю, що у вас все добре. Живете, як коти в маслі. Багаті, а на нас вам плювали.

Після цих слів я кинула трубку. Не бачу сенсу вислуховувати. Я всього у житті сама досягнула! А Женя біля мами сидів, наче паразит. Згодом подзвонила тітка Лариса, рідна сестра мами. Вона заявила, що мамі після нашої розмови стало зле, наче її в лікарню забрали.

– Як ти могла, так з ненькою говорити? Невже не розумієш, як їй важко з Женькою. Він випиває, вештається з поганими компаніями. Все на ній. А батько твій як змарнів?

– В чому я винна? Що вони Женю вигнати не можуть? Зробили б це – він вже б мусив знайти роботу!

– Ти знаєш, а мама сказала, що надалі знати тебе не хоче!

– Ну і нехай!

Після усього я зовсім не могла спати. Мені шкода було матері. Але чому я маю допомагати Жені? Він здоровий хлопець, ще все може змінити. Якби зі мною сталася біда – їм було б байдуже. Порадьте, що мені робити?

Напишіть нам в коментарях