З новонаpoдженим хворим сином покинув люблячий чоловік. Допомога прийшла неочікувано
Анастасія була щасливо заміжня. Дбайливий, вірний чоловік, трикімнатна квартира, престижна робота. Та інша готова була б душу продати за таке щастя. Тільки дві єдині проблеми, які вносили свою ложку дьогтю в бочку меду, турбували Настю.
Перша – докори, які вона постійно отримувала від свекрухи, а друга – спроби завaгітніти, постійно закінчуються невдачею. Але світла мить для жінки нарешті настала – вона дізналася, що чекає дитину. Ох, як же носився з нею чоловік під час вaгітності. Прямо пилинки здував. Все спадкоємця дочекатися не міг ніяк.
Пoлоги були складними – дитина була велика, а у Насті не вистачало сил на потyги, аж надто довго йшло розкриття. Нарешті її синочок наpодився. Але лікарі радості Насті не поділяли.
Синього, ледве живого малюка тут же забрали в дитячу рeaнімацію. Через пару годин дитячий лікар підійшов до жінки і почав розмову здалеку. Про те, що вона ще молода, що у неї ще будуть діти. Настя закричала: “Мій син, він що – пoмер?” Лікар в цьому плані заспокоїв її – дитина жива, але. Малюк навряд чи колись буде ходити, та і сидіти з великими труднощами.
ДЦП – це вирок йому на все, можливо недовге життя. Доктор просто, без натяків і ховання очей запропонувала Насті відмовитися від хлопчика. Мовляв, ростити його буде дуже важко. Те ж саме жінці сказав і люблячий, чоловік.
“Залиш його, мені вир*дки в родині не потрібні, мені повноцінний спадкоємець потрібен”, – зовсім без емоцій сказав він в трубку. І пригрозив підти з дому, якщо дружина його вимогу не виконає. Настя проплакала всю ніч.
Ні, вона навіть не замислювалася над тим, щоб залишити Микитку в казенній установі. Вона ніяк не могла зрозуміти, де і коли прогледіла, що її чоловік – нікчема і чудовисько. Через два дні їй принесли сина. Він, бідненький, навіть смоктати не міг спочатку. У Насті серце стискалося, дивлячись на цього крихітного, хворого малюка, який вже був зраджений одним зі найрідніших людей на світі – батьком.
Жінка присягнулася собі, що скільки б не було відміряно її кровиночці, вона пройде всі життєві випробування, що йому уготовані, разом з ним. Чи то немовля відчуло любов матері, то чи не все було так погано, але грyди Микитка взяв і почав досить впевнено смоктати. Чоловік телефонував їй ще один раз. З метою дізнатися чи не передумала вона забирати дитину. Настя впевнено твердим голосом відповіла: “Ні!” Той оголосив, що з цього дня він її не знає, подає на розлучення, а аліменти так вже й бути, буде платити, але не більше. А Насті було вже все одно. За цей місяць в лікарні вона виплакала і вистраждала все, що могла. Більше плакати їй було не можна – просто ніколи. Потрібно було думати про Микитку, про те, як поставити його на ноги.
Жінка дуже здивувалася, коли побачила на виписці свекруху. Вже кого-кого, а її вона точно не очікувала тепер зустріти. Галина Петрівна підійшла до невістки і поцілувала її в щоку, а потім взяла з рук дитячого лікаря власного внука. Коли жінки їхали в машині, то спочатку мовчали. Як потім зрозуміла Настя, свекруха просто збиралася з силами для розмови. Вже вдома, уклавши малюка спати, вони сіли на кухні пити чай і говорити. А говорили вони довго. Спочатку свекруха плакала і просила пробачити її сина-негідника, хоча б в душі. Вона захоплювалася материнською любов’ю невістки, яку раніше вважала дурепою і недотепою.
Галина Петрівна присягнулася, що ніколи не залишить Настю з онуком і буде допомагати, поки жива. Потім настала черга плакати Насті. І хоча вона думала, що сліз вже не залишилося, вони очисним дощем вмили її зранене серце. Вона була не одна. У неї з’явилася підтримка з якою тепер нічого не страшно. Свекруха найняла хорошого дорогого масажиста для Микитка. Так, з хлопчиком були проблеми – він не тримав голівку в належний час, не фокусував свій погляд. Але все потихеньку, міліметровими кроками, вирівнювалося. Лікуючий лікар похвалив жінок, зрушення у дитини були в наявності.
Через три місяці заявився чоловік і поганий батько в одному флаконі. Побув в будинку один день, подивився на лежачого сина і відчалив геть. Не витримав. А Настя витримала. Все витримала. І за допомогою свекрухи домоглася того, що син став ходити. Правда з милицями, але ходити. А попереду у нього було ще багато перемог. Тих, які він не зміг би зробити без мами і бабусі.
