За 2 місяці до нашого весілля Ігор, мій наречений, зрадив мене. Багато хто засудить мене за це, але я його вибачила.
Підготовка до весілля – це завжди стрес, особливо, коли ти виявляєш, що людина, якій найбільше довіряєш на світі, зрадила тебе. Такий жах. Я не могла в це повірити, коли моя найкраща подруга Настя розповіла мені, що бачила Ігоря з іншою дівчиною.
Настя була така впевнена у своїх словах, що я не могла їй не повірити. Того вечора, коли я зустріла Ігоря, мої очі були червоними від сліз. – Ти мене обдурив, – сказала я ледве чутно, дивлячись на нього зі звинуваченням. Ігор зблід.
— Я… я не знаю, що сказати, крім того, що я шалено шкодую. Його голос звучав щиро. — Я втратив контроль, — говорив далі він. – Але я зрозумів свою помилку. Я не хочу втрачати тебе через це.
Я не могла просто вибачити. Але щось у його очах, у його голосі змусило мене замислитись. – Чому ти це зробив? – Запитала я. – Я був наляканий. Весілля, наше майбутнє життя… Це все стало таким реальним і страшним, — відповів він. – Це не виправдання. Я просто загубився.
Багато моїх друзів і родичів вважали, що я мала розірвати стосунки з Ігорем. Однак я вирішила надати йому ще один шанс. 2 місяці пройшли як одну мить. Ігор справді старався і доводив мені свою щирість щодня. Він став уважнішим, дбайливішим. Він зробив усе, щоб я знову повірила йому. І ось, наше весілля пройшло. Було багато сліз, але це були сльози радості.
Ми подолали цей тяжкий момент у наших відносинах і стали ще ближчими. Роки йшли, і я жодного разу не шкодувала про своє рішення. Наш шлюб став прикладом для багатьох наших друзів. Ігор став найкращим чоловіком та батьком. Тепер, коли я дивлюся назад, розумію, що прощення — це слабкість. Це сила, здатність дати другий шанс тому, хто справді цього заслуговує. І я рада, що зробила цей вибір.
