Жіноча історія кохання
Моя історія кохання досить сумна, але повчальна для багатьох. Мені було 16 років, коли він написав мені в соціальні мережі . Гарний хлопець, який одразу мене зацікавив. Ми почали спілкуватися через відеозв’язок, бо жили в різних містах. Через місяць ми зустрілися, ісподобались один одному. Він здавався достатньо вихованим, пристойним і чарівним. Стосунки розвивалися досить повільно. Якби я зустріла таку людину зараз, одразу б зрозуміла, до чого це призведе.
Почалися якісь «драми» щодо того, чи є у нього почуття до мене або все ж нам потрібно залишитися друзями. Все це тривало з початку жовтня до кінця грудня. На Новий рік він приїхав до мене в місто і нарешті «зрозумів», що я його цікавлю як дівчина. Ми почали зустрічатися.
Спочатку все було чудово: квіти, подарунки, сюрпризи, але поступово він намагався нав’язати мені, що зі мною щось не так: я не так фарбуюся, не так поводжуся за столом, на вулиці або на людях. Почалися розмови, що йому не подобаються мої друзі – вони занадто молоді й так само, як я, неправильно думають.
«Тобі потрібно спілкуватися з правильними людьми, – говорив він. – Поспілкуйся з моїми друзями». У нас все більше траплялися суперечки через те, що він намагався змінити мене, вони частково згладжувалися подарунками та квітами, але сварки були все частішими.
У нього були неконтрольовані напади агресії, він розбивав телефони…іноді під руку потрапляла і я. Постійно боялася зробити щось не так, розсердити його, але свято вірила, що наша любов подолає всі перешкоди і допоможе йому впоратися з цією агресією. Всі мої знайомі (на той момент аж один, та й то спільний із ним) твердили: «Таня, ти перетворилася на сіру залякану мишу. Іди від нього!». Але я любила.
В один момент у нас закінчилися гроші на проживання, і я показала йому оголошення про роботу в Америці. Його взяли. Потрібно було їхати на п’ять місяців, за цей час він зателефонував разів десять максимум. Розмови були дуже короткими – «інтернет дуже дорогий, я не хочу витрачати гроші», але водночас він купував собі речі та техніку.
Через п’ять місяців він повернувся зовсім іншою людиною. Це був не той чоловік, у якого я закохалася. Думала, що все нормально, тому намагалася до цього звикнути.
Помітила, що він приховує від мене щось, побачила брехню в його очах. Він набрехав мені про одну історію. Він зрадив мене, хоча завжди говорив про свої «принципи» і звинувачував мене у зрадах, доводив до істерик, нібито це я погана, маленька і нічого не розумію. Найжахливішим було те, що він навіть не вибачився, просто спитав: «Чого ти плачеш?» І я зрозуміла, що не хочу мати нічого спільного з цією людиною. Ми розійшлися, і я відчула себе щасливою як ніколи! По-справжньому щасливою і вільною.
