ЖИЛА У НАС В СЕЛІ ДІВЧИНА ОДНА. ЗВАЛИ ЇЇ НАСТЯ. ВСЕ Б НІЧОГО, АЛЕ БУЛА ВОНА З НАРОДЖЕННЯ ЛИСОЮ. ЩО ТАМ БУЛО ЧИ ГЕНЕТИЧНЕ ЧИ ЩОСЬ ІНШЕ, МИ СИЛЬНО І НЕ ВДАВАЛИСЯ В ПОДРОБИЦІ

Звичайно в дитинстві вона перенесла всі “переваги” спілкування з дітьми. Її дражнили і постійно зривали з голови косиночку, яку їй пов’язувала мама. Вона плакала і тікала додому. Але вдома таки не всидіти нормальній дитині, їй спілкування потрібне. А там все по новому. Але потім всі якось звикли і якщо у Насті під час гри косинка злітала з голови, хто-небудь піднімав і казав:

– Наська, твоя перука злетіла.

Ну дитинство пройшло, настала юність. Перше кохання, побачення, прогулянки під місяцем. Тут у нашої Настюхи комплекси пішли:

– Кому я потрібна така? Навіщо ви мене взагалі на цей світ привели? – сумувала вона. А виховували її тільки мама з бабусею. Татусь ще до народження Насті злився в невідомому напрямку. Ось мама з бабусею напружилися, грошей підскладали, корову здали, та порося продали. І поїхала Настя з мамою в місто велике, в якийсь відомий медцентр.

Через тиждень приїжджають. У Насті на голові видрібцем кучерики в’ються, рудого кольору. Всі звичайно заахали, заохали, ось чудеса. А вона кучерики бац рукою і з голови зриває. – Це ж перука – сміється. А потім засумувала. Виявляється, якщо зробити операцію, на це багато грошей треба. Плюнула вона на все, працювати пішла телятницею на ферму. Перука так і залишився на трюмо на трилітровій банці стояти.

А я тоді в місті вчилася. Приїжджаю на канікули, а мені і кажуть – Настуня заміж виходить. За хлопця міського, ще й симпатичного – Я бігом до неї, мені ж цікаво. Заходжу в будинок, сукня вінчальна на найвиднішому місці висить. Позахоплювалася я такою красою і до Насті, як познайомилися, хто він?

Далі з її слів. До сусіда нашого дядька Кості, якийсь далекий родич приїхав. До мене тоді Ольга, подружка моя, прибігла. Вона виявляється все про нього дізналася. Що звуть Ілля, двадцять вісім років, неодружений, приїхав погостювати на місяць. І давай своїми планами ділитися. Що спробує на нього враження справити і якщо вийде, заміж вийти. Ну посміялася я, потім цікаво стало, хто такий. Підкараулила момент, коли він в город піде, та з кущів і розгледіла. Не повіриш, Наташка, як обухом по голові. Закохалася по вуха. Ну думаю, обійдешся Оленько, мій буде.

Дістала свою перуку руду, насунула. А в ній так жарко, але терплю, красиво ж. А у нас кущі з малиною якраз поруч з парканом дядька Кості ростуть. І з нашого боку і у нього в городі. Бачу Ілля до кущів підійшов, малинку їсть. Я банку беру і туди. Стоїмо ми з ним він з одного боку, я з іншого. Переглядаємось, але мовчимо. І тут я під кущ нахиляюся, за великою ягідкою потягнулася і раптом відчуваю холодок по голові пройшов. Ну все, думаю, капець. Піднімаю голову і точно, мої кучерики на кущі колишаться. Я мало не плачу, подивилася на нього, у нього рот відкритий. Потім як він закричить:

– Дівчино, у вас волосся відвалилося – і такий острах і подив в очах. Я беру цю нещасливу перуку, чіпляю на голову і так мені смішно стало. Над собою, над цією всі ситуацією. Стою регочу, точно як та кінь. До сусіда теж мабуть дійшло, він теж зігнувся навпіл. Ось так і познайомилися. І знаєш, Наталю, що найкласніше? Йому все одно, є у мене волосся на голові чи ні. І батьки його люди хороші, його мама навіть сказала, що я стильно виглядаю. І я така щаслива, що слів немає.

Після весілля Ілля Настю в місто забрав. У мене теж незабаром зміни в житті відбулися. Вийшла заміж і поїхала з чоловіком до нього. А рік тому ми побачилися. Я з дітьми до мами в гості приїхала. Іду в магазин, бачу даму таку елегантну. У літньому костюмі, шарф на голові, окуляри на пів обличчя. Фотомодель, не інакше. Підходжу ближче, ба, так це Настуня.

Обнялися ми з нею, розцілувалися. Розговорилися, про своє про жіноче. Я про своє життя буття, вона про себе. З Іллею вона досі щаслива в шлюбі, підростають дві доньки. – І знаєш, що дивно, у них у обох волосся довге і густе, що не розчешеш. Видно за мене їх Бог, такою шевелюрою нагородив – розповіла вона. Постояли і розійшлися, домовившись зустрітися ввечері і поговорити докладніше. Але не вийшло, їй поїхати довелося, щось то з роботою було пов’язано. Навіть попрощатися не встигли.

Так що сказати хочу. Якщо тобі по долі бути щасливою, неважливо, лиса ти чи з шевелюрою, худа чи повна. Як правильно говорили наші бабусі “доля і за грубкою знайде”.

P. S. У Насті свій салон краси.