Живіть на своїй хвилі, друзі мої, і не слухайте тих, хто приходить прочитати вам лекцію про те, як потрапити на чужу.
Ноги її ходять гірше, але тільки туди, куди вона хоче. Навчилася ніде не бувати з ввічливості, чи тому що покликали, а їй нецікаво. Не виправдовується. Спокійно говорить “ні” і відкриває чергову книгу. Продовжує любити оглушливо дорогі парфуми і нові сукні…
Хандрить іноді. Знатно. Це вона теж дозволила собі. Адже раніше імітувала, як і всі ми, схвалюваний талант бодрячка…
“Дід прийшов”, – говорить вона, перекладаючи все-таки частину відповідальності на важкий характер свого діда, якого я знаю тільки за бабусиними розповідями…
Як не дивно, але це діє на неї добре – чесно визнати емоційний спад, прожити його, не витираючи пил, не готуючи гаряче, і вимикаючи наглухо телефон…
А потім – відновитися для нового танцю відпочилих емоцій…
Я знаходжу її в сімдесят років більш психологічно здоровою, ніж в п’ятдесят. Вона вільна від будь-яких забобонів, від будь-яких суспільних шаблонів, від будь-яких розмов за спиною…
Плювати на них вона хотіла…
Обожнює свою самотність настільки, що не тільки не скаржиться на неї, а й рідко дає себе вмовити навіть на поїздку. Говорити з нею – задоволення. Гостра, іронічна, завжди в темі. Мені подобається…
І я точно знаю, дивлячись на неї, що важливо в собі виховати вже зараз, щоб потім не кидатися істерично перетягувати собі обличчя в бажанні зупинити молодість.
Не зупиняти те, що все одно піде, як не хитруй.
Виробляти в собі свободу і вміння бути з собою. Коли ти вмієш бути з собою, з тобою хочуть бути всі.
І навпаки…
Живіть на своїй хвилі, друзі мої, і не слухайте тих, хто приходить прочитати вам лекцію про те, як потрапити на чужу.
Хвиля – тільки ваша!…
