Зі мною стався доволі поширений випадок, коли ти виходиш на пенсію і розумієш, що життя вже скінчилося, що вже не заскочиш в останній потяг і не буде ні радості, ні щастя. То був у мене такий період.

І я вирішила, що на свою останню зарплату куплю собі щось справді цінне, таке про що мріяла все життя. Це я вже загнула, бо на мрію всього мого життя жодної зарплати не вистачить.

Але от захотілося мені мати красиве коричневе пальто і акуратний капелюшок до нього, щоб йти по вулиці, як справжня панянка. Чогось мені дуже подобалися завжди елегантні пані, які ходили на каблуках та в платтях, завжди гарно завиті та нафарбовані. intermarium.news

Я такою ніколи не була, завжди як не кок на голові, то завивка на коротку стрижку, моя робота була на ногах, тому ніяких каблуків, а хто мене на складі дуже бачить аби я в спідниці ходила? Одягла, що тепле і пішла…

І ось я собі пригляділа і капелюшок, і плащ, але моєї зарплати виявилося замало, тому довелося взяти гроші з іншої купки, де я собі на поминки складаю або на екстрені ситуації, бо у нас як не трубу прорве, то з розеток вода тече.

Одним словом, купила і вся від щастя просто свічуся. Подумала, що піду до доньки, хай хоч раз матір таку елегантну побачить.

Звичайно, донька поахала, а тоді каже:

– Мамо, то цілий статок це коштує! Тобі навіщо на себе такі гроші витрачати? Якщо ще маєш бірки, то верни в магазин, а тобі ми купимо щось в п’ять разів дешевше, але теж пристойне.

Знаєте, мені наче хто в обличчя…

– Це ж моя мрія, – прошепотіла я.

– Мамо, які мрії? Та ти б мені ці гроші дала, то я б одяглася з голови до ніг. Чи ти не знаєш, як у нас скрутно з грошима, а ти дивися, що витворяєш!

І так я собі те до голови взяла, що почало мене щось тиснути і попала я в лікарню. Довго там пробула і добре, що хоч якісь були збереження, бо ж донька ні копійки не заплатила за мене.

– Ага, згадала про гроші? То подивися на свої обновки і тоді питай, чому я їх тобі не даю!

Я оклигала, але пальто своє нікому не віддала. Думаю, саме думка про те, що треба походити в цьому чудовому убранстві й надавала мені сили вилізти з цього всього.

Але, як вже всі мої заощадження зникли, то стала я думати, де ж я маю взяти гроші на «про запас»? І ось прийшла мені думка здавати одну кімнату студентці, не дорого, але так, щоб і їй і мені було вигідно.

І знаєте, що мені добре виходило з Марією, бо вона то на навчання, там до мами поїхала і мало того, що мені в квартирі не муляє, то ще й по грошах мені добре виходить.

І знову мене щось попхало до доньки! Купила я дітям подарунки, тортик і до неї у своєму убранстві.

– Ого, а ти бачу затялася! І звідки у тебе стільки грошей на гостинці?

– Та я маю квартирантку і вона мене виручає, а я її.

Що тут почалося. Донька вирішила, що вона має розпоряджатися моїми грошима, бо я геть здитиніла!

– Мамо, давай мені гроші вона буде на картку кидати, бо в разі чого, я тебе мушу заходити. А то вийде так само як того разу, що ти геть глузд втратила і купила собі речі, які тобі навіть не личать і не по фігурі!

Я розвернулася і пішла геть, бо, бачу, не так важко собі дозволити щось купити, як потім відстояти свою думку перед рідними, які тебе вже чомусь мають не за людину, яка їх виховала, а за суцільну халепу. Хоч бери й ходи до неї в одному лахмітті і тоді ти будеш хорошою мамою і бабусею.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота