“Зірки, люди і земля”. Цю притчу варто прочитати кожному, хто блукає, хто недосконалий, хто не знає, яким буде його майбутнє

“Зірки, люди і земля”. Цю притчу варто прочитати кожному, хто блукає, хто недосконалий, хто не знає, яким буде його майбутнє.

На небі були мільйони зірок. Усіх кольорів: білі, сріблясті, зелені, золотисті, червоні і блакитні.

Одного дня вони схвильовано підійшли до Бога і сказали Йому:

– Господи, нам хотілося б жити на землі між людьми.

– Нехай так і буде, – відповів Бог. – Я зроблю вас маленькими, такими, як вас видно на небі, щоб ви могли опуститись на землю.

Подейкують, що тієї ночі на землю впав прекрасний зоряний дощ.

Деякі з зірок причаїлися на дзвіницях церков, інші стали бавитись і бігати разом зі світлячками на полях, ще інші змішались із дитячими іграшками… і Земля виглядала дивовижно освітленою. Але з часом зіркам захотілося покинути людей і повернутися на Небо, залишивши Землю темною й сумною.

– Чому ви повернулися? – питав у них Бог, коли одна за одною вони прибували на Небо.

– Господи, залишатись на Землі для нас було нестерпно. Там багато злuднів і жоpстокості, злості і несправедливості…

І Бог їм сказав:

– Звичайно, ваше місце тут, на Небі, а Земля є місцем усього тимчасового, недовговічного, того, що падає, того, що помиляється, того, що помирає… ніщо там не є досконалим. Небо ж – місце всього довершеного, незмінного, вічного, нетлінного.

Коли на Небо прибули всі зірки, Бог перелічив їх і сказав:

– У нас бракує однієї зірки… можливо, вона збилася з дороги?

Один ангел, що був поруч, відказав:

– Господи, одна з зірок вирішила залишитися серед людей, вона зрозуміла, що її місце саме там, де панує недосконалість, обмеженість, де не все гаразд, де є багато боротьби і болю.

– А що це за зірка? – знову запитав Бог.

– Її ім’я – Надія, Господи, це – зелена зірка… єдина зірка цього кольору.

Та коли вони поглянули на Землю, ця зірка була вже не одна. Земля знову стала освітлена, бо в серці кожної людини засвітилася своя зелена зірочка. Тому що єдиним почуттям, яке має людина і в якому Бог не має потреби, є надія.

Бог уже знає майбутнє, а надія притаманна людській істоті, притаманна тому, хто блукає, тому, хто недосконалий, тому, хто не знає, яким буде його майбутнє.