«Зовсім ти розледачіла, не справа це, щоб мужик біля плити стояв»: Дiaгноз прозвучав стpaшно, тоді чоловік і показав своє справжнє обличчя
Ми з чоловіком цілком щасливо прожили в шлюбі 12 років. Звичайно, були і сварки, і нерозуміння, але ми намагалися конструктивно вирішувати всі проблеми і це виходило.
З самого початку ми жили окремо від рідних, спочатку орендували квартиру, а потім і іпотеку взяли, яку і виплатили три роки тому повністю. А ще у нас ріс син Митя.
Відносини у мене зі свекрухою склалися нейтральні: я не грубила, вона до нас не лізла, а якщо і щось вимовляла чоловікові, то я про це не чула.
А потім я почала дико втомлюватися. Ось просто сил немає домашніми справами займатися. Ледве-ледве відсиджу на роботі і додому, без сил. Чоловік сміявся:
– Зовсім ти, мать, розледачіла, не справа це, щоб мужик біля плити стояв.
Так, не справа, але сил не було і ще вже три тижні у мене трималася якась незрозуміла температура. Вирішила я піти в лікарню, обстежитися. Лікарі довго не могли встановити причину моїх нездужань, спочатку все грішили на те, що щитoвидка баpaхлить.
– Ну що сказати, діагноз звучить загpoзливо, але не зовсім безнадійно, – сказав втомлений лікар в oнкoдиcпансері, куди я, нарешті, потрапила, – будемо лікуватися? Тоді приготуйтеся до того, що це буде довго, болісно і дуже дорого.
Я була poзчaвлена. Йшла додому і дороги не бачила. Сонце світило, а мені здавалося, що кругом непроглядна ніч. І головне – син, Митя, йому ж тільки 8 років. Як він буде без мене?
– Будемо тебе лікувати, – сказав серйознo чоловік, – не здамося і все зробимо.
Ми і робили. Для мене почалися нескінченні лікарні та курси виснажливих хімій. Волосся позбулася разом з бровами і віями. З роботи довелося піти на групу. А головне, гроші танули, а поліпшення не передбачалося.
Мій чоловік терпів, підтримував мене, свекруха забирала Митю до себе на час моїх лікарень. Але я бачила, що чоловік поступово віддаляється від мене.
Мабуть народна приказка про те, що «брат любить сестру багату, а чоловік дружину здорову», була права. Ні ми не лаялися, він навіть дивився на мене з жалістю, але розмовляти раптом стало ні про що.
Ми жили в різних вимірах: у мене – лікарні та боротьба за життя, а у нього – просто життя, нормальне життя і все попереду.
Одного разу лікар сказав:
– Знаєте, у вашому випадку нам не впоратися без особливих заходів, на жаль, вони коштують дорого і не можуть дати повної гарантії. Але це краще, ніж зараз, без гарантій взагалі. Будемо пробувати?
Сума, яку він озвучив була для мене астрономічною. Примірно з вартість нашої столичної двушки в хорошому районі.
-Ну продамо, невпевнено сказав чоловік, тільки чи допоможе?
Ця розмова відбувалася прямо при свекрусі і тут вона вперше висловилася:
– Квартиру продавати надумав? Зовсім розуму немає? А якщо їй не допоможе? Вона пoмpе, а тобі ще сина піднімати треба! Де ти будеш жити, де вона буде доживати? У мене чи що? Ось мені таке на старості років треба? Навіть не думай.
Прекрасно, мене вже викреслили зі списків. Я навіть думаю, що у свекрухи і хусточка чорнa десь приготованa, до випадку. Я вийшла зі своєї квартири і побрела на лавочку в сквер.
Тут подзвонив брат. Він старший за мене на 3 роки, одружений, живе теж у столиці, ми не спілкувалися особливо часто, особливо після cмepті мами.
Продали ми тоді її квартиру, поділили гроші. Мирно, але особливої теплоти у відносинах так і не виникло. З його дружиною я теж підтримувала відносини рівні, але не дуже сердечні, вона мені здавалася якоюсь надто пихатою і зарозумілою чи що.
Брат мене і забрав зі скверу, до себе.
– Ну що тут думати, – сказала Рита, дружина мого брата, – ми з тобою в орендовану квартиру з’їмо, потім видно буде. А квартиру я зараз закину на сайт для продажу.
Я навіть слова не встигла сказати, просто сиділа і давилась риданнями. Виходило, що людина, яка була мені по суті чужою, готова була йти в орендоване житло з чоловіком і дитиною, заради того, щоб я просто спробувала вижити.
Лікування допомогло. Гроші, що залишилися зайвими я віддала братові, він взяв з дружиною квартиру в іпотеку.
Я поки живу з сином у тещі свого брата, вона сама запропонувала:
– У мене місця вистачить, займайте кімнату і ні про що не думайте, так добре, не дякуй. Це моя Ритка не захотіла, щоб зять з тещею жив, а тобі я не теща, не свекруха, авось і уживемося.
З чоловіком я зараз розлучаюся. Квартиру виставили на продаж, після чого я і куплю собі вже своє житло. Тому що брат з дружиною і чути не захотів, щоб я віддала йому ці гроші, як відшкодування мого лікування.
– З глузду з’їхала, ми вдвох, – сказала Рита, – заробимо! Не вигадуй, думай про себе, у нас на роботі фахівець потрібен, оплата нормальна, підеш?
Чоловік мій, який не бачив мене півроку був дуже здивований змінами в моєму зовнішньому вигляді, запропонував почати все заново.
– Раз я вижила і поправилася, – кажу, – я знову можу бути твоєю дружиною? А раптом хвороба повернеться? Ні, не відповідай, я все одно жити зі зрадником не стану.
Так, іноді ті люди, про яких ми думаємо погано, здатні нам по-справжньому допомогти. А ось найближчі, на яких розраховуєш – можуть відвернутися в будь-який момент.
Життя складна річ.
