Звуть мене Ольга. Я – людина у візку. Але в мене був хороший чоловік Павло, царство небесне. Є чудові діти, двоє. І є мама. Мені 47 років. Дуже тяжко на душі. Моя мама з дитинства говорила, що я їй зіпсувала життя. За її словами, якби не я, вона б після розлучення з моїм батьком могла б вдало вийшла заміж. Я забрала її здоров’я, вона виростила моїх дітей, я погана господиня. На мамину думку, всього того, що я маю в житті, не заслуговую. І ось тепер мама теж не здорова. Коли вона вкотре потрапила до лікарні, мій зять вирішив забрати бабусю до нас, щоб вона сама не жила. Я не так варю їй вівсянку, я не так її поцілувала на ніч, я не так запитала її про самопочуття

Звуть мене Ольга. Я – людина у візку. Але в мене був хороший чоловік Павло, царство небесне. Є чудові діти, двоє. І є мама. Мені 47 років. Дуже тяжко на душі. Моя мама з дитинства говорила, що я їй зіпсувала життя. За її словами, якби не я, вона б після розлучення з моїм батьком могла б вдало вийшла заміж. Я забрала її здоров’я, вона виростила моїх дітей, я погана господиня

Мама дійсно хороша господиня, не заперечую. Багато чим, що я вмію, я зобов’язана мамі. Правда, на мамину думку, всього того, що я маю в житті, не заслуговую.

Я у візку з 32 років, не працюю. Чоловік заробляв добре, поки був живий, нам на все вистачало. А потім його не стало. І так, мама завжди була поруч, але іноді я думаю, що якби вона жила подалі, я би була набагато щасливішою людиною.

У якийсь момент, діти ще тоді не були дорослі, мама дорікнула мені, мовляв, я без Паші ніхто і не що, що можу дати своїм дітям у такому стані. Наче я в тому винувата.

Я в’язала одяг на продаж, донечка продавала їх через інтернет, і моє захоплення навіть давало непоганий дохід. Ці гроші були дуже дорогі і потрібні, я робила те, що було мені під силу. Мама ж повноцінно працювала, отримувала вже тоді хорошу пенсію держслужбовця, тому заробляла більше за мене.

Звичайно,  вона мені допомагала і матеріально, і за дітьми подивитися, коли я по лікарнях лежала. І ось тепер, в результаті, я – погана мати, вона моїх дітей виростила, часто говорила

І ось тепер мама теж не здорова. Коли вона вкотре потрапила до лікарні, мій зять вирішив забрати бабусю до нас, щоб вона сама не жила. Мама провела у нас пів року, поки їй не стало краше і вона повернулася до себе в квартиру.

За час, який вона жила у нас, я дізналася стільки про себе нового. Вона намагалася пересварити дітей, мене з чоловіком. Ми не могли їй догодити ні в чому.

Я не так варю їй вівсянку, я не так її поцілувала на ніч, я не так запитала її про самопочуття. Образи сипалися, як з рогу достатку, на всю мою родину. В результаті. мама поїхала до себе і живе там, ми не спілкуємося, хоча ми – найрідніші, здавалося би, люди.

А ось ще момент: мама свого часу здала свою маму в інтернат – спокійну, добру бабусю. Для мене загадка досі, як вони з сестрою це зробили, адже бабуся не була самотня.

Більше того, мама і мене туди ж хотіла, моїй дочці кілька років тому пропонувала це провернути. Мабуть, у мами до цього часу в тому закладі збереглися старі зв’язки й знайомства.

Багато можна згадувати і писати. Але я маму все одно люблю і розумію, час іде дуже швидко, я сама бабуся і дуже люблю своїх онуків, а от прабабуся двох, синових, навіть і не бачила, бо син аж на Закарпатті живе, а ми на Полтавщині.

Ось такі в мене взаємини з мамою, і мені від цього сумно. Тяжко спілкуватися, важко не спілкуватися. До того ж, завдяки маминим старанням, тепер наші сусіди і родичі знають про мене тільки погане. Чи варто їм щось розповісти про маму, пояснити повну картину? Чи навіть не пробувати? І чи можна якось змінити маму хоч на старість?

Всім добра, переможного миру й щастя!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.