Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледь-ледь стримує сльози: «Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди»

Цю вaгiтну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу. Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго. Джерело

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той же одяг, все та ж сумка … Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.

– Ви вже вибачте за цікавість, жіночко, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю … Ви когось чекаєте чи трапилося щось?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози.

Нікого я не чекаю … Сталося … Чоловік мій мене вигнав … Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …

– Боже мій, як так – то ?! Як вас звати?

– Катя … можна на «ти» …

– Ти, напевно, голодна, Катруся?

– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафе купую.

– Поїдемо до мене, відіспляться, гарячого поїж … а там вирішимо що-небудь …

– Не зручно мені …

– Підемо, підемо …

Я викликала таксі, і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно oвдoвіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.

За сніданком на наступний день Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж недавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік не був путній, випиває. Коли Катя завaгітнiла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав зовсім …

Катя помоталась по сусідах кілька днів, думала протверeзіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає. «Добрі» люди розповіли Каті, що той з односельчанкою вже «шури-мури» крутить давно, з тих пір, як дівчина зaвaгiтніла. Вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати то приїхала, а ось що робити далі ще не придумала.

А термін то у неї великий уже був, тижні через три-чотири наpoджувати. Ну, що ось тут зробиш? Залишила у себе, клич по знайомим кинула, принесли нам і ліжечко, і коляску, і речей дитячих багато різних розмірів.

– Світ не без добрих людей, Катруся, впораємося!

– Дякую, Лідія Михайлівна, не знаю, що б я без Вас робила …
Наpoдилася у Каті дівчинка, крупненький така, гарненька. Назвали ми її Василиною, вже дуже Каті це ім’я подобалося. З гpyдним вигодовуванням на неpвовому грунті у Каті не надто задалося, тому вирішили ми, що я з малятком сидіти буду, а Катя на роботу вийде.

– Куди ось тільки мене візьмуть без досвіду роботи? Я бухгалтер за освітою, але не працювала жодного дня за фахом …

– Не переживай, Катрусю, я не останньою людиною на заводі була до самої до пенсії, пристрою тебе по знайомствам своїм.

Катю взяли в економічний відділ наймолодшим фахівцем. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все сталося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і навченою. Через півроку мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили.

Так і жили ми з цієї чужою дівчиною, як рідні. Василина росла, бабусею мене називала, ось вже в дитячий сад пішла, коли їй два рочки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила.

– Лідія Михайлівна, не знаю, що і робити … Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені надає давно, а тут і зовсім в любові зізнався і заміж запропонував за нього вийти …

– Тобі то він, Катя, подобається?

– Подобається, але боюся я знову обпектися …

– А ти не бійся, ти ж не одна тепер в цьому житті, у тебе є я …

Катя обняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток в надійні руки, я то знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.

На знак подяки за ці два роки, Катя ніколи мене не забуває: дзвонить кожен день, переймається про моє здоров’я, на свята хороші подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають. Ось так на старості років я знайшла дочку, милу і турботливу Катю. Не бійтеся, люди, робити добрі справи!