Дочка соромиться мене через те, що я їй не допомагаю грошима, на відміну від батьків зятя
Нещодавно моя єдина дочка Соня посварила мене за те, що я не даю їй грошей. Бачите, свати весь час підкидають їм із чоловіком чималі суми, а я – на зразок жебрачки. Але як можна порівнювати мене, стару пенсіонерку та 40-річних бізнесменів?
Соня з’явилася у моєму житті досить пізно – у 40 років. Ми з чоловіком довго намагалися завести дитину, але всі спроби були невдалими. А тут такий сюрприз. Коли народилася донька, ми намагалися оточити її теплом та турботою, купували їй все найкраще, що могли собі дозволити.
На жаль, чоловіка мого не стало давно. Того року Соня збиралася йти до першого класу. Я залишилася одна з дитиною на руках і змушена була працювати з ранку до ночі. До закінчення школи я вже була пенсіонеркою.
Щоправда, із Сонею мені пощастило. Вона ніколи не вимагала від мене дорогих прикрас, суконь чи іграшок. Її завжди влаштовувало те, що є. Ну, принаймні мені так здавалося.
Після школи донька хотіла вступити на факультет журналістики, але їй забракло балів для вступу на бюджет. В результаті донька пішла вчитися на менеджера, щоб здобути хоч якусь вищу освіту. Стипендія була маленькою, і Соня влаштувалася на роботу офіціантом у розкішному ресторані. Там вона й познайомилася з майбутнім чоловіком.
Славік, звісно, був справжнім джентльменом. Він чекав Соню з букетом троянд перед відкриттям ресторану, дарував дорогі подарунки та кликав на романтичні побачення. Моя дочка від такої уваги вся розцвіла, і незабаром молодята зіграли весілля.
Напередодні урочистостей я остаточно переконалася у спроможності майбутнього зятя. Його батьки були власниками мережі будівельних магазинів і могли собі багато дозволити. Свати подарували молодим машину, а на весіллі оголосили про те, що при народженні онука чи онуки презентують їм ще й квартиру.
Я, щиро кажучи, обомліла від таких заяв. На мою пенсію я могла хіба що купити середню коляску для малюка. Зате моє материнське серце було спокійне: донька живе у теплі та достатку. Що ще потрібно?
Через два роки після весілля у Соні з Ярославом народилася донька Настінька. Свати справді подарували молодим батькам квартиру «на нагороду» за внучку. Коли Настюша трохи підросла, Славік сказав, що хоче щонайменше трьох дітей, а в квартирі їм буде тісно.
В результаті, зять придбав ділянку землі за містом та розпочав будівництво двоповерхового будинку. Спонсорами й цього разу виступили свати.
Після того, як будівельники залили фундамент та збудували коробку майбутнього будинку, до мене заїхала донька. Вигляд у неї був схвильований і винний.
– Мамо, ти не могла б нам грошей трохи підкинути? Будівництво коштує дорожче, ніж ми думали. Я хочу дещо переробити, але мені вже соромно у Славікових батьків просити, – сказала Соня.
– Доню, ти ж знаєш мої скромні можливості. Ось, візьми 20 тисяч. Це все, що я маю – сказала я і полізла в комод.
Але тут Соня пирхнула, підскочила з крісла і почала кричати:
– Ти знущаєшся, так? Що можна купити на 20 тисяч? Свекр зі свекрухою нам і весілля сплатили, і машину з квартирою купили, і на будівництво будинку гроші виділили… а ти? Чим ти допомогла? Я наче сирота, одна на білому світі! Мені соромно вже Славіковим батькам у вічі дивитися!
Після цієї тиради Соня, наче фурія, вилетіла з мого дому.
Я думала, що вона заспокоїться і зрозуміє, що не варто порівнювати можливості 48 річних бізнесменів та старенької пенсіонерки. Але вже цілий місяць від дочки немає ні дзвінка, ні повідомлення. Невже вона проміняла рідну матір на великі гроші? Мені не хочеться вірити, що дочка, в яку я вклала все своє здоров’я та сили, на старості років про мене забуде.
