Дочка завжди на боці свого чоловіка, вони ж сім’я. Ну, якщо так, то нехай зі своїми проблемами до мене не лізе
Все розумію, у дочки є чоловік, вони сім’я, але і я доньці не чужа людина. Тільки з її поведінки цього не видно. Вона завжди на боці чоловіка.
А чоловіка вона собі знайшла такого, що ворогові не забажаєш. Ось він пупок світу, а решта крутиться навколо нього. Тільки про себе товариш думає.
Коли дочка виходила заміж, я розраховувала, що в моїй сім’ї з’явиться ще й син, але прорахувалась. Ще й дочки в мене, виходить, тепер нема. А онуки є лише тоді, коли їхнім батькам це вигідно.
Я не часто прошу допомоги, звикла обходитися сама. Але коли дочка вийшла заміж, я вирішила, що зятю буде не так і складно мені іноді допомагати.
Чи багато допомоги у квартирі? Іноді сантехніку подивитися, іноді розетку полагодити або щось прикрутити. Сама я з такими речами не впораюся.
Раніше викликала майстрів, але там не вгадаєш, хто прийде. За майстрами доводилося інших майстрів викликати, щоб вони упорядкували те, що роздовбали перші.
А тут свій зять, рідня. Я ж дзвонила не кожен день і не з криками “кидайте там все і зараз приїжджайте мені допомагати”.
Я дзвонила, питала, коли зятю зручно під’їхати подивитися. Не наполягала, щоби він терміново біг до мене. А зять взагалі не їздив.
Він мені заявляв, що не наймався до мене слюсарем, він має свою роботу. Отак от прямим текстом і говорив.
– Мам, ну він же правий. Він працює, йому не хочеться ще й до тебе йти. Ти ж без нього якось справлялася, – захищала свого чоловіка дочку.
Мені одного разу вистачило, щоб я до зятя більше з проханнями не зверталася. Допомагають сини та онуки подруг. Незручно їх просити, але краще так.
Цим наше протистояння із зятем не закінчилося. У мене був день народження років п’ять тому, я його відзначати не планувала широко, хотіла з сім’єю доньки та сестрою посидіти. Подзвонила, запросила.
– Ой, мамо, ми цього дня не можемо. У чоловіка корпоратив важливий, його не можна пропускати. Давай наступного дня, – запропонувала дочка.
Давайте наступного. Подзвонила сестрі, перенесла все наступного дня. Наготувала, стіл накрила, чекала на гостей, але приїхала тільки сестра.
Дочці подзвонила, вона сказала, що чоловік після корпоративу погано почувається, вони не приїдуть. Хоча дочка тоді вагітною ходила та не пила.
Запитую, чому вона одна до мене не може приїхати, раз зять нажeрся і страждає, а дочка заявляє, що без чоловіка не поїде, адже вони сімʼя. Я слухавку поклала.
Вони сім’я, а я за залишковим принципом. Навіть на день народження до матері не може приїхати, бач, яка відповідальна! І зять гарний гусак, знав, що наступного дня є плани.
Коли мене минулого року затопили сусіди, я вирішила сама переклеїти шпалери у коридорі. Але мені треба було трохи допомогти, попросила дочку, не зятя вже.
Розмовляю з нею по телефону, пояснюю, що там справ на кілька годин, коридор невеликий, я старі шпалери вже обдерла, все підготувала. Мені самій на стілець вилазити складно, і коліна болять, і голова може закрутитися.
Розмовляю з дочкою та чую на задньому плані зять обурюється, що в них свої плани, в які я не вписуюсь. Мені дочка його слова й повторила. Чи не слово в слово, але зміст передала.
Я подумала-подумала та й вирішила, що більше за мене проблеми дочки не хвилюють, як і її сімейства. Внуків нема з ким залишити? Не до мене. Вислухати її проблеми із чоловіком, пошкодувати?
Не до мене. Собаку їх взяти на час відпустки, прийти простежити за заміною лічильників, доки вони на роботі? Все це тепер йде повз мене.
Допомоги мені від них ніякої. Внуків я бачу тільки тоді, коли зятю з донькою треба кудись без них сходити або діти хворіють.
На чоловіка мені плакатись теж не треба, сама такого вибрала, сама йому в рота дивишся, все за його вказівкою робиш. Якщо кине її зять, а до цього все йде, то навіть не знаю, кому вона у жилетку плакатиметься. Мені це вже не потрібно.
