Коли донька збиралася народити свою другу дитину, я переїхала до них, щоб підтримувати зятя та онука. Але дуже скоро я зрозуміла, що ніхто не цінує моїх зусиль.
Нещодавно я опинилася у складній ситуації з дочкою та зятем. Коли дочка чекала на другу дитину, вона попросила мене пожити з ними, поки вона буде в лікарні.
Як тільки я приїхала, вона почала інструктувати мене, що готувати і як доглядати чоловіка, але, схоже, її зовсім не хвилювали потреби мого 3-річного онука. Ми з чоловіком працювали за кордоном майже 10 років, упродовж яких матеріально підтримували нашу дочку.
Ми навіть купили їй квартиру як весільний подарунок і продовжували допомагати їй та її родині у різних потребах. Незважаючи на всі наші зусилля, дочка, здавалося, була більше зосереджена на задоволенні потреб свого чоловіка, ніж на будь-чому іншому. Коли вона лягла в лікарню для народження другої дитини, ведення домашнього господарства лягло на мене.
Однак зять не виявляв ні подяки, ні поваги до моїх зусиль. Він вимагав, щоб я прислужувала йому, і навіть критикував їжу, яку я приготувала.
Його поведінка ставала все більш неповажною, і зрештою я вступила з ним у конфлікт, нагадавши йому, що квартира фактично належить мені і що ми з чоловіком матеріально підтримуємо їх усі ці роки.
Ця конфронтація призвела до того, що моя дочка образилася на мене, вважаючи, що я перегнула ціпок і викликала розлад у її шлюбі. Навіть мій чоловік припустив, що я, можливо, поспішно діяла, але я вважала, що вчинила правильно. Я сподіваюся, що ця ситуація допоможе моїй дочці усвідомити справжню природу її стосунків із чоловіком.
