Коли я поступилася місцем в маршрутці одній незрячій жінці, її слова мене здивували
Сьогодні у маршрутку зайшла незряча жінка з чоловіком, я поступилась її місцем. Стою біля неї і не можу відвести від неї свій погляд. Ця жінка була ніби з іншої планети, якась неземна. Вона сиділа, а від неї віяло таким теплом .
Тут,чую, вона запитує у свого чоловіка: “А яка вона?”
Чоловік мабуть часто чує такі питання, тому спокійно відповідає: ну, вона молода, шатенка, невисока, в жовтій футболці. А пахне так, ніби квіти після дощу.
І тут, я розумію, що вони біля мене, говорять про мене.
– Слухай, ти думаєш, що квіти з дощем я не відчула? Ти ще щось розкажи.
– Ну, її хочеться розглядати. На вигляд вона дуже добра , навіть трішки дивна . В сумці несе книги, мабуть любить читати.
– А ще щось скажи?
– Ну, я не знаю, що ще сказати. Взагалі, знаєш , якщо одним словом охарактеризувати, то видно, що – щаслива.
– Ооо! Якраз це я і хотіла почути. Чомусь, я одразу це відчула. Ще навіть до того, як почула, як вона пахне. І жінка просто розпливлась в такій щирій посмішці, ніби вона знає все у цьому світі.
Я вийшла з маршрутки з великою посмішкою на обличчі, а на душі було так тепло.
