Краща подружка Єви виходила заміж і запросила її на весілля. Про те, що на весілля запрошений і Тарас, Єві ніхто не сказав. Але доля знову звела їх через довгих 10 років
Єва в селі не була давно. Вона вже років десять вважає себе мешканкою обласного центру і вважає за краще не згадувати про своє колишнє життя. Її пам’ять вперто намагалася стерти всі події, щоб не згадувати все, що їй випало пережити. Але зараз найкраща подружка Єви виходить заміж і запросила її на весілля.
Про відмову подруги і чути нічого не хотіла. Тому треба було погоджуватися. Зараз Єва — впевнена в собі жінка, яка зробила успішну кар’єру. Але в душі вона все та ж дівчинка, яка назавжди закрила душу для любові. Тарас був її першим коханням. Старший за неї на шість років. Всі дівчата в селі були закохані в Тараса, а він вибрав Єву. Мама спочатку була проти цих стосунків, радила донечці не поспішати. Але любов сліпа. Уже все було готове до весілля — плаття куплено, зал замовлений, гості запрошені. Ще тиждень — і вона стане дружиною свого коханого Тараса, народить йому дітей. Як же вона про це мріє! І ось все те, що відбулося далі, і повірити важко.
— Ти, Єва, заміж зібралася, а Галина від твого Тараса дитини чекає, — як грім серед ясного неба прозвучали слова сусідки тітки Люби. А їй можна вірити, вона в селі знає все. — Яка Галина? Дитина? Тітка Люба напевно щось переплутала, — губилася в здогадах Єва. Але довго чекати не довелося; в їх будинок прийшла і сама Галина. Все підтвердилося — вона чекає дитину. Все, що міг сказати Тарас, було коротке: «Вибач » Першою думкою, промайнула в голові Єви, була думка про те, що тепер їй не для чого жити. У ситуацію втрутилася мама, порадила їхати з села, сказала, що все сама владнає. Домовилася в місті з родичами, ті взяли дівчину, роботу знайшли. Так і пройшло довгих десять років. Тарас одружився з Галиною, більше нічого про улюбленому Єва чути не хотіла. Але той негативний досвід, який вона отримала з Тарасом, не давав дівчині завести відносини з іншими чоловіками. Єву всі вважали трохи дивною, навіть відлюдною.
Про те, що на весілля запрошений і Тарас, Єві ніхто не сказав, інакше вона б нізащо не погодилася приїхати, навіть заради кращої подруги. — Боже, він анітрохи не змінився, все такий же кращий, — подумала Єва. При зустрічі виявилося, що почуття 10-річної давності нікуди не зникли. Хотіла знову втекти, але на цей раз вирішила, що вже досить сильна, щоб витримати все до кінця. — А що, Єва, — звернулася тітка Люба до дівчини. — Не забув тебе твій Тарас. Та й доля, бачиш, як йому віддала. — А що сталося? — Через кілька місяців, як ти поїхала, з’ясувалося, що дитина щось не від Тараса. Сказала неправду Галина. А потім покинула його і втекла. Ось він і ростить сам чужу дитину. Зважився Тарас підійти до Єви аж в кінці весілля:
— Знаю, що не заслужив навіть того, щоб ти заговорила зі мною. Єва, якщо можеш, прости. Давай хоч потанцюємо. Танець закрутив закоханих, земля під ногами попливла, згадалося все. А вранці Єва приголомшила новиною: — Мама, я залишаюся в селі. — Я боялася цього, дочка, тому й не розповідала тобі нічого про важку долю Тараса. Чи не кинув він чужу дитину. Виховує краще, ніж рідний батько. Через рік їх було вже четверо. Єва народила Тарасу ще одного синочка. У селі говорили: » від долі не втечеш «. Єва так і не одягла сукню нареченої, але, нехай і через багато років, все ж, вона стала щасливою.
