– Міг виявити хоча б каплю поваги до моєї мами?! – А за що її поважати? За цей нещасний подарунок на весілля?

Я єдина дитина у родині. Мої батьки рано розлучилися і свого тата я майже не пам’ятала. Дитинство у мене було дуже важким – одяг з секонду, зламані іграшки, солодощі бачила тільки на свята або ж коли хтось з родичів пригощав.

Але моя мама завжди старалася заробити якусь копійку. Вдень вона торгувала м’ясом у супермаркеті, а вночі мила там підлогу та розвантажувала товари на полиці. Вдома мама мала швейну машинку і часто шила сусідкам та подругам речі. І не дивлячись за це, вона ще зуміла знайти третю роботу на вихідних, прибирала у готелях та хостелах.

Мене доглядала бабуся. Але через декілька років мама купила двокімнатну квартиру та ми переїхали з Липників до Льова. У 1 клас я точно йшла в нову школу у місті.

Тоді минуло 20 років. Я старанно вчилася і з 13 років шукала якусь роботу. Роздавала листівки, була репетитором для молодших друзів. А коли приїздила до бабусі, то за гроші випасала кіз та корів, складала сіно та вибирала бур’яни у сусідів на городі.

Потім я вийшла заміж за Павла. І мама віддала нам цю квартиру, а сама переїхала до Липників Бабусі давно не стало, а хата все пустувала.

– Ви собі живіть за здоров’я. А я вже давно хотіла переїхати Щось мені вже так набрид ось цей шум і гам, хоче відпочити. Ще й онуків будете привозити.

Після весілля батьки Павла купили нам машину. Я навіть здала на права. Однак, чоловік не дозволяв мені сідати за кермо:

– Ти ще її подряпаєш або зробиш аварію.

– Я буду їздити обережно. Мені треба до мами в село.

– Нащо ти будеш бензин витрачати? Піти на маршрутку, то не так далеко.

І я сама йшла на вокзал, сіла на автобус та їхала до мами. А потім ще тягла пакунки з продуктами. Бо та картопля може забруднити багажник автомобіля.

Старалася у Липники їздити частіше, аби мамі не було нудно самій. Та ще допомагала з господаркою. Однак, коли нам була потрібна сильна чоловіча рука, то просили помочі у сусідів. Чому? Та бо Павло не хотів їздити у Липники. Як тільки я говорила про село у нього з’являлося мільйон відмовок:

“А мені треба машину зремонтувати на сервісі”, “Маю поїхати на офіс”, “Важлива конференція”, “Я втомився та хочу відпочити”

Однак, якщо свекри кликали до себе в село – то я не мала права проігнорувати таке запрошення.

Мені було дуже образливо за таке ставлення Павла до мами. Ну він чисто з поваги міг хоча б раз у місяць приїхати, допомогти. Адже вона подарувала нм квартиру, це дуже дороге задоволення!

Я читала новини і всі казали, що ця зима буде дуже важкою. Знов удари, світло вимикатимуть і та далі. Том вирішила, що варто мамі переїхати до нас десь у листопаді і побути до березня чи квітня. Ну бо замерзне в тій хаті без опалення.

– Ні, ти що, я категорично проти!

– Тобто?

– Ну твоя мама буде тут ходити, командувати. Хай далі в селі залишається.

І я остаточно зрозуміла, що час нам розлучитися. Зібрала всі його речі у валізу та виставила за двері. Павло переїхав до батьків. Але свекруха щодня тероризує мене дзвінками, вимагає, аби я пустила Павло знову до себе на квартиру.

Однак, заява на розлучення вже давно написана та чекає свого часу. Чоловіків у мене ще буде тьма, а мама одна-єдина. Її ніхто та ніколи не замінить.

Наша читачка вчинила правильно?