Не відкладай життя на потім. Все цінне в свій час

Як я була ще дитиною бабуся показала мені   флакончик духів. Хороших, французьких, в білій упаковці. Флакончик – у футлярі, а на футлярі – пензлик.

Все це багатство було упаковане у вишукану коробочку, а запах … просто приголомшливий був запах. Я була дуже сильно здивована, що цими духами ніхто не користується. Постійно питала, для кого вони.

– Для тебе! – відповідала бабуся. Тільки їхній час ще не настав. Будеш душитися, коли станеш дорослою. Нехай хоча б 18 років тобі виповниться. Сказала, і прибрала цей чудовий дар подалі. До мого повноліття.

Тільки от коли мені виповнилося 18 років, я про духи й не згадала. Не до того мені було: друзі, подруги, навчання, вечірки, шанувальники. Потім весілля, народження дитини, робота. Закрутило мене життя, закрутило. Заповітну коробочку витягли з шафи тільки недавно. Картон пожовтів, футлярчик запорошився, а запах став кислуватим і неприємним – він помер від тривалого зберігання. Духи, на жаль, також вмирають.

Приблизно в той же час, що й бабуся – духи, мама вирішила показати мені свій дар на повноліття. Фінські чоботи. Їх вона дістала свого часу по блату, і навіть жодного разу не наділа. Вирішила, що мені вони більше підійдуть. Коли заміж треба буде виходити. Ах, яка я буду наречена – у фінських чоботях! Усі женихи будуть мої.

Я поміряла чоботи – вони були якраз на мене. Каблучок у них був маленький, а шкіра – невимовно м’яка. Ідеально для школярки. Але мама проти того, щоб носити зараз. Почекай, ти ще не наречена. Так і пролежали чоботи на антресолях. А через пару років стали не потрібні.

У мене нога «переросла» мамину, і чоботи стали безнадійно малі. А у мами стали опухати кісточки на ногах, і для неї усе це багатство тим більше стало не потрібним. Спочатку ці чоботи запропонували незаможній багатодітній сусідці: чи не хочете? Але сусідка була хоч і багатодітна, а річ хотіла мати модну. Тоді засунули чарівні чоботи в мішок і віднесли на смітник. Можливо, бомжам знадобляться.

Це всього лиш речі , але вони принесли б радість лиш  в певний свій час. Не варто відкладати

Джерело