Поїхала донька в Польщу, а звідти вже сказала, що не хоче жити з Андрієм, тому нехай він забирається з нашого дому. Не могла я зятя прогнати, тому залишився він у мене жити. А Ольга все більше лютувала, бо, як виявилося, там, в Польщі, вона собі вже когось знайшла, і навіть дитинку від нього чекала. Та любові не вийшло, втік від неї її кавалер, а вона дитинку народила, і з немовлям додому повернулася

Свою єдину доньку Ольгу я народила майже в 35 років, і ростила я її сама. Так склалося, що в нашому селі не знайшлося для мене кавалера, а за межі села я не виїжджала майже, от сама і залишилася.

А потім мені став приділяти увагу один чоловік, який приїхав до нас трактористом працювати на сезон. У нас роман закрутився, а коли він поїхав, я зрозуміла, що дитинка у нас буде. Я йому листи писала, та відповіді так і не отримала. Підозрюю, що він, напевно, був одруженим, і не планував йти з сім’ї, тому і не дався чути після того жодного разу.

Невдовзі я народила дівчинку, Ольгою назвала. Тішилася я дуже дитятком, не зважаючи на всі людські пересуди.

Донечка моя виросла красунею, але характером, напевно, в батька свого вдалася. Бо була такою впертою, що як вже що вирішила, то не переговориш.

І ось, привела моя Ольга в 20 років додому хлопця, такого ж як вона за віком, і сказала, що заміж за нього виходить.

Я була проти з кількох причин. По-перше, це зарано, я хотіла, щоб донька хоч якусь освіту мала.

А по-друге, Андрій був дуже бідним, його тітка виростила, свого нічого у нього і не було. А я завжди мріяла, що донька-красуня за якогось багатія заміж вийде, і тоді і сама житиме добре, і я біля неї, нарешті, заживу.

Та Ольга навіть чути нічого не хотіла, пішла з Андрієм і розписалася, не питаючи в мене дозволу.

Треба сказати, що Андрія я полюбила з перших днів, доброю дитиною він виявився, збідований дуже. В нас вдома він відразу до роботи взявся, відремонтував все, що треба було давно полагодити.

Та моїй Ользі цього замало було, вона хотіла, щоб її чоловік їхав заробляти гроші кудись за кордон, бо бідне життя мою Ольгу не влаштовувало.

Андрій щось ніяк не наважувався на такий крок, тому одного разу Ольга прийшла додому, і заявила, що вона сама в Польщу на заробітки їде.

Відмовляти її було марно, адже якщо вона вже щось вирішила, то її рішення не змінити – і я це добре знала.

Поїхала донька в Польщу, а звідти вже сказала, що не хоче жити з Андрієм, тому нехай він забирається з нашого дому.

А куди ж він піде, якщо сирота? До тітки, де його вже не чекають?

Не могла я цю дитину вигнати з дому, тому зять залишився у мене жити.

А Ольга все більше лютувала, бо, як виявилося, там, в Польщі, вона собі вже когось знайшла, і навіть дитинку від нього чекала.

Та любові не вийшло, втік від неї її кавалер, а вона дитинку народила, і з немовлям додому повернулася.

Андрій, бачу, щовечора серцем плаче, але мовчить, готовий, бідолаха, Ольгу з дитиною прийняти.

А от вона знову фиркає і виганяє від себе поки-що законного чоловіка (бо офіційно вони так і не розлучилися).

Що робити в цій ситуації, просто не знаю. Андрія я вже прийняла і полюбила як сина рідного, він хороший дуже, от тільки що від нього хоче Ольга, я просто не розумію.