Що змушує жінок роками бути коханками та терпіти ситуацію? У моєму випадку це були 10 років брехні, очікування і самообману

Шлюб – союз двох людей, що люблять одне одного. Але ніхто в цьому житті не застрахований від обману і інтриг.

Які ж риси коханки або коханця змушують подружніх партнерів зраджувати одне одному з ними? Зовнішність, інтим, внутрішній світ або харизма?

Насправді не існує ніякої конкретики у цьому питанні. Всі люди різні і їх потаємні мрії також відрізняються, залежно від конкретної людини. Але не потрібно думати, що коханкою чиєїсь другої половинки може стати, наприклад, тільки безсовісна і розпусна дівиця. Можливо, саме вона і є вимушеним заручником цих стосунків.

Риси коханки

Так нерозумно усвідомлювати, що цілих 10 років твоїх життя пройшли даремно. І це не дитинство або пізні роки, де, в цілому, немає значення, як і чим ти займаєшся. Це 10 найпродуктивніших років, коли будують кар’єру, створюють сім’ю, народжують дітей і закохуються раз і назавжди.

У моєму випадку це були 10 років брехні, очікування і самообману.

Мене звуть Оксана, мені 34 роки і я вже більше ніж 10 років не можу розлучитися зі своєю «любов’ю». В глибині душі я розумію, що це ненормально і нерозумно, і у мене немає ніяких перспектив. Ось тільки як би це не було сумно, вдіяти з собою нічого не можу.

До 24 років я жила з батьками. Моє дитинство було звичайнісіньким, можна сказати, «як у всіх»: садок, школа, інститут. Напевно, крім однієї деталі, а саме того, що в нашій родині усім керувала мама. Тато насправді, не був ганчіркою, швидше, був флегматиком із великою часткою апатії. Він розумів, що “погода в домі” трохи ненормальна, але йому вже було все одно.

Що й казати, якщо в дитячому садку під час новорічних святкувань я завжди була сніжинкою, в  білій сукні. Мої задоволені батьки завжди посміхалися і раділи, а по приходу додому мені завжди діставалося «на горіхи» за кожну найменшу плямочку або ниточку, що вилізла. Сварила мене завжди мама, батько ж курив на вулиці або займався чимось поза домом.

Школа. Знаєте, як складно знайти собі подругу, якщо твоя нервова система вже в п’ятому класі розхитана, як у досвідченого сапера? Розірвані через одне перекреслене слово зошити, сліди ременя на м’яких місцях і істерики від матері, яка намагалася «зробити» мені каліграфічний почерк.

Далі було ще гірше, адже до дев’ятого класу я, що називається, розцвіла. До мене часто дзвонили хлопчики, що невідомо як роздобули мій телефонний номер. О так, поясню: мобільного у мене не було і всі дзвінки на старенький домашній телефон повністю контролювалися. Двері в «мою» кімнату ніколи не зачинялися, а лише трохи прикривалися, щоб все можна було побачити чи почути з коридору.

Навчитися модно фарбуватися та одягатися я не змогла і досі. Якось повз мене пройшла ця навичка, напевно, коли її роздавали, я готувалася до самостійної роботи за незамкненими дверима.

Інститут я закінчила з відзнакою, хоч це нікого і не вразило. У мене навіть були нетривалі стосунки, які так нічим і не закінчилися. Ой, як згадаю, так сльози ностальгії з’являються на очах: як ми ховалися в парку, гуляли до 6 вечора околицями міста, щоб ніхто нас не побачив … Але незабаром це набридло. І я хочу сказати, навіть не йому, а мені. Все-таки, ховатися у двадцять з гаком років, це стомлює.

І тут я познайомилася з Ним. Михайло був (та і є досі) на 9 років старшим за мене. Дорослий чоловік, начитаний і з величезним, неосяжним почуттям справедливості. Через пару місяців таємних зустрічей і, по-дитячому, наївних «таємних» побачень він забрав мене на знімну квартиру. Його розмова з моїми батьками була саме такою, як я собі її уявляла: без докорів і образ шляхетний лицар забирає принцесу із замку.

Ось тільки в кожній дівчачій казці обов’язково повинна була з’явитися зла відьма. І в моїй вона теж була присутня. Олена, дружина Михайла. Його ровесниця, чи трохи молодша, владна, негарна жінка, яка чимось нагадує мою матір. Я знала про неї, але вона не знала про мене.

Так минуло 8 довгих років. Ми зустрічалися «у мене», ми навіть їздили за кордон під час його вигаданих відряджень. Ми разом займалися спортом, ходили в кіно, театри та музеї міста. Як то кажуть, життя в золотій клітці. Хоча, не подумайте, у мене з’явилися і друзі й подруги. Не з’явився тільки чоловік.

У якийсь момент я помітила, що погладшала. Живіт почав рости, хоча мій раціон і залишився таким же. Я сходила до лікаря і діагноз виявився передбачуваним: другий місяць вагітності. Після справжнісінького шоку я зателефонувала коханому прямо посеред дня, вперше в житті. Він обідав сам, тому відразу ж приїхав, весь мокрий і з диким поглядом.

“Ти повинна його позбутися”.

Далі відбувся монолог про те, що він не хоче дітей, це для нього принципово, і так далі й тому подібне. І це правда, своїх дітей у нього не було. Той день був дуже важким і я навіть не змогла заснути. Хотілося навіть напитися, але, самі розумієте, не те становище.

Через 2 дні Михайло мені сказав, що його дружина захворіла і він повинен бути біля неї. Наше спілкування стихло і наступного місяця ми не бачилися, а тільки говорили телефоном кілька разів. Хмари збиралися і мені стало страшно. Поміркувавши, я вирішила для себе, що не люблю цю людину. Цей чоловік мене використовує і робить це вже давно. Потрібно щось вирішувати.

Я позбулася дитини, як він того хотів. У моє життя знову повернулися колишні стосунки, але я вже нічого не хотіла. На душі було гірко і гидко. Дружина раптово одужала і все пішло по старій схемі. Мої думки, емоції та впевненість кудись зникли, а замість малюка, який міг би у нас бути, Михайло приніс мені… цуценя. Терпіти не можу собак.

Ось так, мої дорогі. Так я і живу досі. І нічого не можу з собою вдіяти. Ви думаєте, це любов? Я не згодна. Це якесь покарання, не інакше. Мене ніхто не тримає, впевнена, якби я попрохала його піти та грошей на додачу, він би погодився. Без шантажу і скандалу. Але тільки я не хочу. Спасибі всім, хто прочитав і гарного всім дня.

Ми співпереживаємо нашій читачці та від усього серця бажаємо їй розібратися в собі, своїх почуттях і емоціях. Можливо, незабаром вона все для себе усвідомить і, нарешті, зробить правильний вибір. А поки що ти можеш написати свої думки з цього приводу?