Сходила до подружки пообідати! І час перерви втратила, і голодна пішла. Не знаю, як тепер спілкуватися з цією дамою

Оля влаштувалася до нас на посаду декретниці Наташки, з нею ми міцно дружили. Ну і з Олею по інерції здружилися теж, благо, ділити було нічого.

Я її підтримала на перших порах, допомогла в колективі освоїтися, і Ольга платила мені добром на добро. І в роботі допомагали один одному, і так, виговоритися. На обід разом ходили, один одному місце займали. У нас в компанії невеликий буфет є, але політика партії доброзичливо ставиться і до тих, хто обід з дому носить, корисне їсть.

В той день я нічого з собою не принесла, а булки з буфету не хотілося, мріяла про гарячий супчик. Навіть задумалася, чи не пробігтися чи до найближчого кафе. А Ольга тут додому вирушила, вона прямо в цьому будинку і живе.

– Супу вчора наварили, такий смачний вийшов, з домашньої сільської курки! Підемо, і тобі вистачить!

Я трохи розгубилася, не була ще у колеги будинку. І тут відразу на суп, не люблю з порожніми руками ходити. Ну що робити, накупила солодощів її дитині, тортик до чаю і пішли ми з Олею суп їсти.

На кухні вже стояли тарілки з недоїденим, схоже, з ранку прибрати не встигли. Але чого в білому пальто стояти, я і сама не завжди встигаю. Оля поставила на плиту каструльку розігріватися, пахло просто дивовижно! У мене шлунок вже стогнав від передчуття, дійсно, курка з села не рівня пластиліновим позбавленим смаку бройлерам.

Але потім сталося щось дивне.

Суп нагрівся, зашумів, скоро закипить вже. Колега вимкнула плиту, взяла тарілку зі столу з недоїденим супом. Влила туди ще ополоник з каструлі і поставила переді мною на стіл.

Я так очманіла, не зрозуміла навіть, вона серйозно чи жартує? Мені що, треба було доїсти те, що викинути шкода? Може, у людей так прийнято, і я одна не в курсі?

Я обережно відсунула тарілку, пробурмотіла, мовляв, апетит пропав. Голова розболілася, треба на повітря.

Вибігла з будинку зла, потопала в кафе, як і збиралася. Не знаю тепер, як спілкуватися з цією дамою.